Нещодавно сталася така ситуація.
Подзвонив мені син, у вихідний попросив посидіти з онуком два дні. Мовляв, вони з дружиною хочуть у кіно сходити, а ще замовити смачну їжу і просто побути наодинці.
Я зраділа. Мені подобається сидіти з Льошою, я завжди щаслива його бачити. Тим більше, що самій їхати за дитиною не треба. Син нечасто самостійно привозить до мене онука, гріх не скористатися такою можливістю.
Син у п’ятницю зателефонував, щоб повідомити, що плани не змінились.
Я вийшла з дому, щоб купити різні смаколики, які Льоша любить, щоб пригостити його, коли приїде. Сама я багато їжі не купую. Я живу сама, мені нічого зайвого не треба.
Риба чи курка, до них якась каша – ось і обіди на пару днів. Холодильник найчастіше напівпорожній. Я нічого особливого не готую, щоб перекусити, взагалі ніколи зайвого не купую . Все-таки вік не дозволяє, за здоров’ям доводиться стежити.
Зараз я взяла різних йогуртів, сирків, соків, молока, солодощів – безліч шкідливих, але таких смачних продуктів, які онук так любить. Ще й іграшку йому купила, лото. І так втішило мене це, я не могла перестати посміхатися.
Син приїхав надвечір. Я вже й вечерю встигла приготувати, щоб Олексій міг одразу смачно поїсти . Поки внучок роздягався, син мені засунув до рук якийсь пакет.
– Захворів у нас Олексій. Нічого серйозного, не хвилюйся, лікар його вже оглянув. Але тобі потрібні ці всі ліки, а до них список, ось, Іра написала, що треба приймати і в якій кількості. Ми навіть градусник поклали, щоб, якщо що, можна було виміряти температуру. Якщо раптом зовсім велика підніметься і не падатиме, ти мені дзвони, я приїду обов’язково.
Я здивувалася. А тут ще й Льошка почав кашляти: сильно, голосно.Наче напад.
Мені стало страшно. Ситуація зараз неспокійна з цією температурою, а тут ще такий кашель. А якщо щось станеться? Я ж потім ненавидіти до кінця життя буду себе.
Моє ліжко зовсім невелике, не зможу Олексія поруч покласти. А якщо йому вночі буде потрібна допомога? Я давно своїх дітей виростила, вже й не пам’ятаю, як із ними поводитися треба, коли хворіють.
Я сказала, що боюся. Наказала синові забирати онука додому.
– Я й казав дружині, що краще його вдома залишити. Але лікар сказав, що це не страшно, ось у результаті я його й привіз.
– А якщо стане гірше? Ні, забирай. Нехай Льоша лікується вдома. Я вам їжі з собою покладу, бо стільки всього купила, мені на місяць вистачить.
Упакувала я всю їжу, віддала синові в контейнерах, щоб він поті Олексія нагодував, коли стане краще.
Дуже мені було ніяково, що так вийшло, я вибачилася кілька разів, поки син ще не поїхав. Але що вдієш: так краще. Ми не завжди можемо щось змінити.
А потім мені подзвонила невістка Іра.
Мабуть, син їй сказав, що він їде додому з дитиною. Виявилося, що вони вже купили квитки у кіно, заздалегідь. Ось вона на мене й накинулася: мовляв, нічого з Льошою такого страшного не відбувається, чому б йому не залишитись у мене? Хіба мені важко за ним простежити?
Я лагідно пояснила їй, що завжди рада бачити онука. Але хворій дитині краще бути з батьками. Адже саме вони за нього відповідають. А мені страшно брати таку відповідальність.
– Вихідні нам зіпсували, дякую, – процідила Іра перед тим, як кинула слухавку.
І так мені прикро стало. Хіба я щось зробила не так? Чому їй настільки байдужий власний син? Я дала їм їжі, можна у вихідні нічого не готувати. Вдень Олексій спатиме, можуть удвох побути вдома, не обов’язково кудись йти, раз так вийшло.
Не бачу нічого страшного. Навіщо перекладати свою відповідальність на іншу людину? Хіба це правильно?
І в чому я винна? Плани зірвала їм. Дитина, коли хвора, має право бути вдома! Про які вихідні взагалі може йтися в такій ситуації? Не до відпочинку!
Після цієї ситуації діти зовсім перестали мені дозволяти бачитись з онукою. Серце розривається від болю.Не розумію я й досі,чого ж вони так образились.
