Я кохаю свою дружину і вона теж мене дуже кохає. Я дуже хотів з нею одружитися. Батьки майбутньої дружини спочатку були проти нашого весілля, бо “не такого чоловіка хотіли для своєї кровиночки”. Коли я прийшов просити руки їхньої доньки, мене намагалися виставити за двері.
Тоді в розмову втрутилася наречена і сказала, що чекає дитину. Всі завмерли від подиву. Здається, найбільше ця новина вразила саме мене. Після хвилини тиші батьки нареченої пожвавилися.
Батько поставив на стіл пляшку дорогого коньяку, а мати побігла на кухню за закускою. Договорити ми не встигли, бо господиня покликала всіх за стіл. Під впливом другої чарки спиртного язик у майбутнього тестя “розв’язався”, і ми почали домовлятися. День весілля призначили на наступну суботу.
Вони стверджували, що відкладати одруження не можна: наречена вагітна, а всім хочеться, щоб живіт був менш помітний під білою сукнею. Я сказав, що всі витрати на організацію торжества беру на себе, але майбутні тесть із тещею запропонували поділити витрати навпіл, сперечатися було марно.
Батьки майбутньої дружини зателефонували впливовим людям, і нас розписали позачергово. Потім відбулося пишне застілля, на якому батько нареченої напився і постійно норовив мене обійняти, а теща, витираючи сльози, твердила, що я маю їхню доньку на руках носити.
Перший тиждень після весілля нам довелося жити з батьками дружини, бо в моїй однокімнатній квартирі потрібно було закінчити ремонт. Потім ми щасливо зажили разом. Попри дружини, стосунки між нами складалися непогано. Я намагався допомагати їй у всьому.
Навіть мив посуд, зустрічав із роботи та возив до жіночої консультації. Коли призначили чергове УЗД, я напросився бути присутнім під час огляду. У кабінеті лікар уклав кохану на кушетку і почав проводити обстеження. Він сказав, що йде 30 тиждень вагітності, і підтвердив, що в нас буде хлопчик.
Побачивши, що я занервував, фахівець з УЗД заспокоїв мене і став переконувати, що дитина розвивається нормально. Він проводив нас із кабінету, але я повернувся. Я спитав, чи не міг лікар помилитися, на що він запевнив, що цього не могло бути.
У мене в очах потемніло: нашим стосункам лише півроку, а тут – тридцятий тиждень вагітності! Звідки? Я мовчки вийшов у коридор, де на мене чекала схвильована дружина. Я в лоба запитав, чия це дитина. Вона запевняла, що моя, але під тиском зізналася.
З батьком дитини вона зустрічалася незадовго до нашого знайомства. Він загинув в автокатастрофі. Тоді вона поставила на собі хрест, а потім з’явився я і повернув її до життя. Про свій стан вона дізналася, коли між нами зав’язалися близькі стосунки, тому й подумала, що дитина від мене.
Нестиковка за термінами з’ясувалася на першому УЗД. Нічого не говорила, бо боялася втратити мене назавжди! Я стояв і дивився на заплакане обличчя коханої жінки. Мою душу розривали суперечливі почуття.
У голові утворилася така “каша”, розібратися з якою я був не в силах, тож просто розвернувся і пішов. Третій день живу в друга, п’ю і не відповідаю на дзвінки. Збираюся з думками, бо боюся зробити непоправну помилку. Дружину кохаю, але пробачити не можу. Що мені робити?
