Я завжди дуже пишалася своєю родиною. Своїх дочок виховувала у любові та турботі. Чоловік бу моїм вірним другом та підтримкою. А завдяки своїй працьовитості та бажанню забезпечити сім’ю мої рідні нічого не потребували.
Але час минав. Все змінювалося. Я залишилася без чоловіка, а дочки виросли та роз’їхалися. Одна з них має сім’ю і тепер сама матір двійнят. А друга донька вийшла заміж, але з онуками поки що не поспішала.
Час від часу вони відвідували мене у моїй трикімнатній квартирі та обговорювали останні новини. Останні місяці для мене видалися непростими. Ціни на комунальні послуги зростали, а пенсії вже не вистачало.
До того ж, доводилося витрачатися і на продукти. Зрозумівши остаточно, що сама не впораюся, вперше зателефонувала дочкам з проханням про допомогу. На превеликий подив, обидві заявили, що не зможуть допомогти.
Мовляв, в них теж погано з грошима. Тож мені доведеться самій якось викручуватися. Я аж ніяк не чекала такої відповіді, та ще й від двох доньок одразу. Думала позичити грошей у сусідки, коли та повернеться від сина.
Але наступного дня до мене прийшли гості. Мої дочки приїхали, щоб обговорити моє фінансове становище. Вони розпитали про проблеми та запропонували продати мою трикімнатну квартиру та купити меншу.
Я не могла повірити своїм вухам. Як взагалі язик повернувся. Ми ж у цій квартирі прожили все життя. А дочки все за своє – кімнат мені стільки не треба, комунальні будуть менші. Але я й говорити далі не хотіла.
Я одного разу в житті попросила їх про допомогу, а натомість вони пропонують мені позбутися улюбленої квартири. Незабаром дочки поїхали. Я лише заплакала.
Було гірко усвідомлювати, що діти не спроможний позичити трохи грошей. Найгірше було те, що проблема так і залишається невирішеною. Навіть якщо сусідка дасть грошей розрахуватись за комунальні, це не вирішить проблему.
Я задумалася, що може варто здавати одну кімнату. Мені доведеться потіснитися і звикнути до нової людини. Але що лишається, якщо ставлення дітей не залишає вибору? Та й як мені тепер поводитися з дітьми?