– Ти повинна переїхати до мене, – приголомшила Марію Сергіївну донька.
– Прямо повинна? – усміхнулася мати.
– Звичайно! Тобі шістдесят із хвостиком, живеш у приватному будинку, роботи тут більше, ніж у квартирі. Взимку дорогу заносить, а чистити її тобі важко, до магазинів і лікарень година їзди. Пам’ятаєш, ти нещодавно підвернула ногу і крутилася по господарству сама, бо ми з братом далеко живемо, а допомогти було нікому? Ні, вирішено, ти переїжджаєш до мене!
У Марії Сергіївни тепло розлилося по серцю: “Приємно, коли діти про тебе піклуються, особливо якщо це Оксана. Я думала, старша донька виросла жорсткою і жадібною, раз не допомагає з городом і привозить у подарунок найдешевші цукерки, а вона готова взяти на себе турботи про матір. Помилилася я в Оксані, вона хороша людина”.
– Взагалі, я з тобою згодна, – відповіла Марія Сергіївна доньці. – Але в тебе крихітна однокімнатна квартира, нам буде тісно удвох. А в мене собака і п’ять курей. Що робити з ними?
– Тварин можна віддати в хороші руки, а квартира… – Оксана задумалася. – Давай продамо наше житло і купимо спільне! Так ми станемо жити разом, не обмежуючи одне одного, і ти завжди будеш під наглядом. Так і має бути, адже ми ж сім’я.
Оксана обійняла матір, і Марія Сергіївна розчулено подумала: “Як мило, що донька так про мене турбується. Тепер-то в моєму житті точно все буде добре”.
Марії Сергіївні навіть не довелося нічого робити, Оксана взяла на себе клопоти. Вона прилаштувала собаку і курей, швидко знайшла покупців на будинок і допомогла оформити продаж, зняла матері квартирку в сусідньому селищі та оплатила зі своїх грошей.
– Поживеш тут, поки я продаю квартиру, щоб в однокімнатній не штовхатися, – пояснила донька. – Продукти я тобі теж купила, живи поки що.
Сказавши це, Оксана забрала гроші і помчала додому в місто займатися продажем і пошуком нового житла для них двох. Марія Сергіївна залишилася звикати до нового способу життя. Жити у квартирі їй сподобалося, хоча вона сумувала за своїм вірним супутником, псом Джеком. Оксана обіцяла матері дати адресу його нової господині, щоб Марія Сергіївна дізналася, як справи в її улюбленця, але, мабуть, забула.
Сама Оксана дзвонити теж перестала. Коли Марія Сергіївна зв’язалася з нею, донька кинула:
– Ніколи, багато роботи, і треба їхати дивитися нам квартиру. Сама зателефоную, коли про все домовлюся.
– Я хочу разом із тобою вибрати квартиру, – попросила Марія Сергіївна, але донька кинула слухавку.
Оксана примчала через тиждень, швидко з’їла приготоване матір’ю частування, показала фотографії квартири і сказала:
– Тут великий метраж, ціна невисока, але стан не дуже. Доведеться робити ремонт. Є ще гроші? Я всі свої вже вклала.
– Є дещо на рахунку, – зізналася Марія Сергіївна.
– Чудово, давай знімай, що швидше ремонт почнемо, то швидше переїдеш.
Віддаючи гроші, Марія Сергіївна запитала:
– Можна побачити нашу нову квартиру? Може, допоможу чимось.
– Потім побачиш, нехай буде сюрприз! – крикнула Оксана, квапливо застрибуючи в машину.
“Автомобіль у неї новий, не бідує донька”, – машинально подумала Марія Сергіївна. – “Могла б і своїми силами ремонт зробити, все одно я більше вклала в нове житло”.
Подумавши про це, вона одразу ж покаялася: “Дочка мені допомагає, а я копійки рахую, наче вона мені нерідна. Ну нічого, почнемо жити разом, я компенсую витрати турботою про неї”.
Однак омріяний момент ніяк не наближався. За тиждень Оксана повідомила, що в купленій квартирі прорвало старі труби, доведеться їх міняти, потім поскаржилася, що бригада затримує строки, після чого запропонувала взяти кухню дорожчу, але кращу.
– Заради тебе стараюся, матусю, – примовляла Оксана. – До речі, можеш підкинути ще грошей?
Через місяць такого життя Марія Сергіївна зрозуміла, що її рахунок зовсім спорожнів, а сама вона готова вити від туги.
“Вдома хоча б завжди знаходилися справи, треба було вигулювати Джека і годувати курей, а тут туга зелена”, – розмірковувала вона, вкотре натираючи підлогу. – “Пора б поквапити Оксану з купівлею нової квартири, удвох хоч нудно не буде. І нехай нарешті дасть адресу подруги, якій віддала мого пса”.
Кинувши швабру, Марія Сергіївна поспішила до телефону. Однак на неї чекав неприємний сюрприз, електронний голос твердив, що номер набрано неправильно. Написати доньці теж не вдалося, повідомлення залишалися непрочитаними.
“Раптом з Оксаною щось сталося?” – похолоділа від страху Марія Сергіївна.
А тут нагодилася ще одна біда, у квартиру заявилася злюща тітка невизначеного віку і з порога закричала:
– Коли за квартиру платити будете?! Місяць закінчився, безкоштовно жити не дозволю!
– Хіба донька вам грошей не переказала? Вона сказала, що сама платити стане, – захлопала очима Марія Сергіївна.
– Ти дурненьку не вдавай! – перейшла на ти господиня квартири. – Донька твоя слухавку не бере, тож розщедрюйся, заплати мені за два місяці відразу або вимітайся зараз!
– Ви не можете мене вигнати! – обурилася Марія Сергіївна.
– Чому це? Договір є, ні? От і не випендрюйся, плати! Або з речами на вихід.
Марія Сергіївна сяк-так нашкрябала потрібну суму, після чого в неї залишилася пара тисяч.
“До пенсії ще три тижні, що я буду робити?” – злякалася вона і кинулася дзвонити Оксані, але та, як і раніше, перебувала поза зоною доступу.
Через годину дзвінків Марія Сергіївна зрозуміла, що в неї залишилося єдине рішення – зв’язатися із сином. Робити цього не хотілося, тому що Павло жив за вісім годин їзди на машині, але як ще вчинити, вона не уявляла.
“Я залишилася без грошей, без свого будинку, на чужій квартирі, звідки мене не посоромляться вигнати”, – підбила вона підсумок. – “А головне, гадки не маю, що трапилося з моєю дочкою. Упевнена, син допоможе розв’язати цю загадку”.
Павло, який примчав на допомогу, заспокоїв матір:
– Напевно, Оксана просто забула тобі зателефонувати, ти ж знаєш, якою грубуватою вона буває.
Але Марія Сергіївна бачила, що син стурбований долею старшої сестри. Разом вони вирушили на її пошуки.
– Давай почнемо з квартири, де вона жила раніше, – запропонувала мати. – Може, люди, які купили її, знають, куди пропала Оксана.
Відповідь на своє запитання вона знайшла, щойно вони увійшли у двір. Просто біля під’їзду, зачиняючи двері і заважаючи мешканцям входити, стояла яскраво-червона машина.
“Що за егоїст її так поставив?!” – обурилася Марія Сергіївна, протискуючись повз авто і бруднячи об нього пальто. Але тут же її осінило: “Та це ж машина Оксани!”
Павло здивувався, коли мати повідомила йому про своє відкриття:
– Не може бути, в Оксани грошей не вистачить на таку тачку. Знаю, вона давно мріяла її купити, та все не виходило, авто коштує як увесь твій будинок!
Це порівняння Марії Сергіївні не сподобалося. У квартиру доньки вона дзвонила з важким почуттям, але стало легше, коли двері відчинилися, а на порозі з’явилася Оксана, жива і здорова. Побачивши матір і брата, вона спробувала зачинити двері, але Павло встиг притримати стулку.
– Оксано, з тобою все гаразд? Що ти тут робиш, хіба ти не продала цю квартиру? Що з нашим спільним житлом? – засипала доньку запитаннями Марія Сергіївна.
Вона навіть не помітила, як похмурнів син, зрозумівши все раніше за неї. Донька ж почервоніла як помідор і рявкнула:
– Навіщо ти прийшла?! Я ж сказала сидіти і чекати, поки я з тобою зв’яжуся!
– Тебе не було, я захвилювалася, ще й господиня квартири сказала, що ти не оплатила цей місяць, а клялася платити за оренду, поки ми не переїдемо, адже мій будинок ти продала…
Марія Сергіївна говорила все тихіше, а потім і зовсім замовкла. Їй спала на думку та сама думка, що раніше її синові.
– Невже ти мене обдурила і витратила всі гроші на ту яскраву машину? – приголомшено запитала вона. – Ти ж обіцяла нову квартиру, в якій ми житимемо разом, ти станеш про мене піклуватися. Я для цього будинок продала, мені нікуди йти!
Оксана вже прийшла до тями, тому отруйно посміхнулася:
– А докази в тебе є? Розписку ти не взяла, договір на орендованій квартирі ми не укладали. Тож пред’явити тобі нічого, хіба мало куди ти витратила виручені за будинок гроші. Могла й забути про це, ти ж стара.
Від останнього слова Марія Сергіївна відсахнулася, таке воно було гидке і отруйне.
“Так з матір’ю не розмовляють, тільки з ворогом”, – промайнуло в голові.
– Ніколи мені з вами балакати, мені час до мого хлопця, – відрізала Оксана. – Тепер, коли я наречена з машиною, кавалери так і липнуть!
Вона вискочила з квартири і зацокала підборами вниз. Марія Сергіївна поспішила за нею, бо згадала ще дещо. Вона наздогнала доньку вже на вулиці й схопила за плече:
– Зачекай, Оксано, ти так і не дала мені адресу нової господині Джека. Кому ти віддала мою собаку?
Оксана подивилася на матір із якоюсь жалістю:
– Ти так і не зрозуміла? Нікому не потрібна стара безпородна шавка, приспала я твого Джека.
– Ну ти й ….! – ахнув Павло, підхоплюючи під лікоть Марію Сергіївну, у якої підкосилися ноги, і тільки тепер вона зрозуміла всю підлість своєї дочки.
У голові промайнули спогади: ось Оксана їсть цукерки під подушкою, щоб не ділитися з братом, ось рве зошит однокласниці в першому класі й псує її туфлі на випускному, ось вона вмовляє матір переїхати до неї, а потім відвозить її доброзичливого пса, обіцяючи, що про нього добре подбають…
Оксана тим часом уже сіла в машину і навряд чи могла почути, але Марія Сергіївна однаково промовила вслід:
– Не можу повірити, що виростила таку підлу, огидну людину. Шкодую, що ти моя дочка.
Оксана розчула її через відчинене вікно. Вона вже виїжджала, але тут зупинила машину, закривши проїзд, вискочила і кинулася до Марії Сергіївни. Підбігши до неї, дочка ткнула пальцем:
– Та я все життя шкодую, що ти моя мати! Нормальні батьки забезпечують дітей квартирою, машиною, грошима, а ви з батьком навіть інститут мені не оплатили! Навіщо взагалі ти потрібна?!
– Тоді чому ти забрала всі гроші з продажу будинку собі й не поділилася з братом? – здивувалася Марія Сергіївна.
– Тому що вони тільки мої. Павло молодший, ви не повинні були його у світ приводити, якщо одну дитину потягнути не в змозі. Він як паразит у моєму житті. Тож совість мене не мучить, я рада, що нарешті отримала своє!
Вигукуючи це, Оксана вказала рукою на машину.
– Коли я буду їздити на цій шикарній тачці, щоразу… Що таке, що відбувається?!
На останніх словах Оксана приголомшено взвизгнула. Та й Марія Сергіївна з Павлом були вражені не менше, побачивши, як їхнє яблуко розбрату розвертається і готується виїхати.
– Я забула всередині ключі! – заголосила Оксана, кидаючись слідом. – Зупиніть його, допоможіть, Павло, що ти стоїш! Мамо, лови машину!
Оксана кинулася навперейми, але авто вильнуло, вправно об’їхало її і рвонуло дорогою, наостанок обдавши господиню вихлопними газами. Та швидко знайшла, на кому виплеснути лють, і кинулася на матір із братом:
– Що ви стояли, роззявивши роти! Там мій гаманець, телефон, сумочка з натуральної шкіри, я все втратила!
Марія Сергіївна дивилася, як дочка вигукує прокльони на її адресу і ридає, розмазуючи косметику, і не відчувала жалю. Коли Оксана вигукнула “Ну чому це сталося зі мною”, мати спокійно відповіла:
– Вважай це покаранням долі. Хоч би що ти казала, мій дім тобі не належав. Ти позбавила мене того, що було мені дорого, а тепер сама втратила свою найбільшу цінність. Ми в розрахунку.
– І тобі все одно, що твої гроші буквально поїхали звідси?! – обурилася Оксана.
– Я розлучилася з ними в той момент, коли ти склала їх у свою сумочку. Тепер вони – твоя турбота.
Марія Сергіївна підхопила під руку ошелешеного тим, що сталося, Павла і поквапилася геть.
– Стійте, дайте телефон викликати поліцію! – крикнула Оксана.
– Не можу, бо того дня я розлучилася не тільки з грошима, а й із дочкою, – відгукнулася Марія Сергіївна. – А чужим людям я цінні речі не даю.
Відійшовши подалі, вона запитала сина:
– Я не переборщила, відмовляючись від доньки? Відчуваю себе винуватою.
– Ні, мамо, якщо хто й винен, то це я, – відповів Павло. – Я бачив, як той тип сідає за кермо, але нічого не сказав.
– Виходить, ми обидва погані люди, ось чому Оксана така, – зітхнула Марія Сергіївна.
– Це її не виправдовує, вчинити зраду вона вирішила сама.
