Перше справжнє кохання завжди сильне. Незалежно від віку людина втрачає голову і готова перевернути своє життя заради цього. Так сталося під час моєї зустрічі з коханкою.
Вона була молодша за мене всього на пару років, розлучена і з дитиною. Але мене це не бентежило. Адже я все ще був одружений зі своєю дружиною. Ми одружилися, як тільки я повернувся з армії, а за рік у нас з’явилася дочка.
Так сталося, що я одружився навіть не стільки від кохання, скільки через бажання стати самостійним. А що як не шлюб робить чоловіка самостійним членом суспільства. Та й до того ж вибір виявився цілком вдалим.
Моя дружина гарна, господарство веде добре, за дитиною дивиться, ніколи не «пиляє» і завжди прислухається до її думки. Але це не кохання, і я усвідомлював це.
Коли я усвідомив, що моє серце належить іншій жінці, я негайно повідомив дружині про своє рішення розлучитися. Я чекав сліз, благання та розпачу в очах. Але натомість вона постояла хвилину і сказала, що їй треба подумати.
Того ж дня я зібрав речі та пішов. За тиждень дружина зателефонувала. Вона була згодна на розлучення, але просила залишити для неї та нашої доньки квартиру. Але я не розумів, чому я маю все віддавати.
Дружина просила подумати про дочку та її майбутнє. Якщо вони зараз позбудуться квартири, їм із дочкою-підлітком доведеться шукати житло та міняти все. Невже я цього хоче?
На це я відповів, що за квартиру заплатив сам і закону вирішувати, кому нею розпоряджатися. Я звик, що моя дружина до мене дослухається, не сумнівався, що все пройде за моїм планом.
Але незабаром виявилося, що моя дружина-тихоня не така вже й проста. Вона пішла до суду і подала довідку про те, що вона вже два місяці як чекає на дитину. Ця новина не тільки засмутила мене, а й викликала бурхливу реакцію родини.
Кожен родич вважав своїм обов’язком висловити свою думку і наставити нас на шлях істинний. Мої батьки порадили не поспішати із квартирою. Нехай дитина народиться, а там далі буде видно.
Те саме порекомендував і адвокат, додавши, що можна буде зробити тест на батьківство. Моя коханка не мала жодного інтересу до майна. Вона була готова бути зі мною і без квартири.
Але все ж таки час від часу вона радила віддати квартиру дружині з дитиною. В якісь моменти я і справді був готовий піти на поступки, але потім почав думати. А що буде, якщо у них з новою пасією в мене не складеться?
Іншого свого житла я не мав, а до батьків не поїхав би. Чому я маю віддавати те, що належить мені? Треба сказати, що поведінка колишньої мене обурювала.
Я не розумів, як жінка, яка раніше слова впоперек не могла сказати, раптом почала суперечити? Певною мірою я вважав це зухвалістю з її боку. Але потім, думаючи про дочку і ненароджену дитину, я знову остигав.
Просто мій батько пішов, коли мені було 10 років, тому чудово розумів, як почуватимуться мої діти. Коли з’явився малюк, я уже був готовий написати дружині про квартиру, як раптом дізнався, що дитині вже дали ім’я. Чому не спитали моєї думки?
Через це я попросив ДНК-тест, бо сумніви їли мене. Він виявився негативним, а отже дитина була не моя. Зрештою квартиру продали, а виручені гроші поділили. Зараз колишня з двома дітьми живе у своїх батьків, а я чекаю на поповнення.
