Родинні історії

Я не розумію, чому батьківська хата церкві має йти? Невже я така погана?

Ой біда. Чого біда? А все тому, що моя мама на старості років захотіла відписати будинок сумнівній організації.

Бо, бачте, я, єдина дочка, їй не помагаю. Щоб ви розуміли ситуацію. Моя мама працює на фермі ветеринаром, в селі тримає корову, свиней і курей.

Живе за 500 кілометрів від мене. Так вийшло, що нам довелося переїхати ближче до столиці, тому живемо з такою відстанню.

Ну і от, безкінечні плакання, істерики і хапання за серце, бо я відмовляюсь помогти. Ну що значить відмовляюся.

У мене 2 дітей, 3 і 7 років, іпотека, робота, садок, школа гуртки, підробіток, в вигляді замовлень тортів, я сама кондитер за освітою.

Мені замовлення на місяць вперед роблять, а я скажу, ні, ви знаєте, ви в мене вже 5 разів купували торт, а тепер в когось іншого просіть, бо ж мені маминих свиней треба погодувати.

Чоловік працює на п’ятиденці, ну а субота-неділя, самі знаєте, закупки, прибирання, відпочинок в решті решт.

Насправді ми пахаємо як віслюки. До матері їздимо стабільно 3-4 рази на рік, на Паску, Різдво, день народження та роковини по батькові.

Приїздим в суботу в обід, бо ж дорога, ночуємо, і в неділю ранечком їдемо. Знову ж таки майже 500 км. А мама зла.

Ось, каже, нічого не помагаєте, тільки ттрби з собою пакуєте. То ми після цього намагалися нічого не брати з села, вона знову в сльози- що, каже, цураєтеся простих продуктів, на м’ясах та сушах своїх в місті сидите.

От і не знаю, що роботи. Пропонувала її до себе забрати, у нас неподалік поплакалася гарна кімната в гуртожитку, або і взагалі студія, не євро, звісно, але ми самі з такого починали.

Мама проти, хіба що, каже, якщо до тебе. У нас трійка, одна кімната наша, сину і доні по кімнаті. Ну куди? Та і стара людина з її порядками.

А тепер доця погана, маму не любить, тому хату віддає церкві. Там майно не дороге, але все ж. Я не розумію, чому батьківська хата церкві має йти? Невже я така погана?

Вам також має сподобатись...