Ніхто й ніколи не пробачить матері, яка покинула свою дитину! Це аксіома! Звісно, можна знайти виправдання, але пробачити…
Ні, не можна, так само як і забути цей огидний вчинок. Але ця історія — виняток із правил, і хочеться її розповісти, щоб кожен замислився: чи праві її герої, чи ні. Хоча прощення тут нагадує жалість.
Регіна вийшла заміж досить рано, у двадцять років. Чоловік був старший, але лише зовні. А за характером, м’яким і поступливим, поступався своїй напористій, примхливій дружині.
Станіслав працював у міській адміністрації, у відділі благоустрою та комунального господарства.
Великих висот він поки що не досяг, по службі не просувався, а Регіна його підбурювала:
— Ну що ти, як теля! Слова за себе сказати не можеш. Так і будеш на другорядних посадах штани протирати. Дивися, ось твій друзяка, Генка, уже відділом керує.
– Я не Генка, — відповідав Станіслав, і це була абсолютна правда: у нього не було хватки й уміння підлабузнюватися перед великим начальством.
Сама Регіна не працювала, вона чекала на дитину, і її здоров’я було на перше місце. І правильно. Хоча б з будинком пощастило.
Батьки Станіслава купили собі однокімнатну квартиру, а цей будинок, добротний, із садом, залишили синові з родиною. Дві спальні, величезна вітальня, невеликий садок, за яким, звісно ж, доглядав Станіслав.
Нарешті настав довгоочікуваний термін! У родині народилася донька Інночка, і до них переїхала мама Станіслава, щоб допомагати з онукою.
Але виявилося, що не просто допомагати, а няньчитися в повному розумінні цього слова. Регіна раптом здобула довгоочікувану свободу і почала між рідкісними годуваннями метушитися у своїх справах, відомих лише їй.
Свекруха не нарікала, справлялася і з дитиною, і по господарству. Гаряча вечеря завжди була готова до повернення сина з невісткою.
А одного чудового вечора Регіна взагалі не з’явилася на вечерю. Приїхала на таксі пізно вночі, нічого пояснювати не стала, зачинилася в спальні, а чоловіка відправила спати на диван.
Свекруха була німим свідком того, що відбувалося, але наступного ранку після сніданку заявила:
— Все, мої дорогі. Я покидаю вас. Мені вже набридло розриватися між двома домівками. Ви вже тут самі якось давайте.
Зібрала свої речі, і Станіслав відвіз її додому на велику радість чоловіка, який її чекав. Батько поговорив із сином, запитав, чи все гаразд, але Станіслав лише знизав плечима — а що він міг сказати?
Так, він кохав дружину, тільки, мабуть, не міг цього повною мірою показати. А ось Регіна в його кохання не вірила. Їй бракувало колишніх пристрастей, ініціатором яких була вона сама, тільки забула про це. Їй потрібен був порив, ревнощі, запал! А Станіслав — глухий і сліпий.
А тепер на неї взагалі звалилася турбота про піврічну дитину. А ще ж і дім! Її мама — не помічниця. Вона давно переїхала в інше місто до нового чоловіка, і вони рідко спілкувалися. Свекруха відмовилася допомагати. І Регіна знову відчула себе в пастці.
А в неї вже з’явився інтерес на стороні! Самовпевнений, сильний, з хорошими зв’язками чоловік у пориві пристрасті пообіцяв їй золоті гори!
І хіба можна його порівняти з тихим, невпевненим у собі Станіславом? Регіна зважувала всі «за» і «проти»: або роль вічно змученої побутом і дитиною домогосподарки, або безтурботної жінки, що купається у свободі й обожнюванні?
І врешті-решт вона обрала друге. Регіна просто пішла, втекла, навіть не озирнувшись на крихітне створіння, яке залишила на піклування чоловіка — переляканого, розгубленого, розчавленого крахом того, що він вважав непорушним.
На його думку, шлюб — це союз двох людей, які вирішили поєднати свої життя. І він не передбачає пристрастей, а навпаки — тихого й спокійного сімейного щастя та обов’язків щодо виховання дитини, а то й двох.
І ось тепер цей обов’язок повністю ліг на його плечі. Батько обурювався, мати ридала. Обоє наполягали, щоб вони забрали Інночку до себе, але Станіслав відмовився, і батькам довелося зачинити свою квартиру та переїхати до нього.
А Регіна в цей час уже засмагала під південним італійським сонцем, куди її відвіз її новий коханий. Втекла від осені. Вона нарешті скуштувала всі принади безтурботного життя. Їй, як повітря, як їжа, були потрібні поцілунки, палкі обійми, якими він, чоловік її мрій, щедро її обдаровував!
Так, він знав, що вона залишила дитину, але чи думали вони обоє про неї в поривах своїх любовних пристрастей? Ні, звичайно.
Турбувало лише майбутнє розлучення, під час якого не уникнути скандалу та ганьби. Але про це хвилювалася лише вона, а її супутник взагалі не замислювався над цим. Поки що його все влаштовувало, але чи надовго?
Він обсипав її поцілунками та подарунками, але категорично відмовлявся говорити про майбутнє. При цьому Регіна засмучувалася, боячись повірити в найгірше, і запитувала його:
– Ти кохаєш мене? — і, почувши його ствердну відповідь, вимагала: — Присягнися!
– Що за дурниці, Регіна, — відповідав він незадоволено, але знову починав пестити її, наче маленьку дитину, і вона заспокоювалася.
Але ось нарешті вони повернулися під його ледь чутне наспівування «Ніщо не вічне під місяцем», а незабаром почали готуватися до переїзду до столиці, де для нього відкрилися непогані перспективи.
Регіна набралася сміливості й зателефонувала своєму поки що чоловікові. Сказала, що їде й повертатися більше не збирається.
– Почекай з розлученням, — попросила вона. — Я потім сама подам на розлучення, коли настане час.
А потім вмовила свого шанувальника переказати певну суму чоловікові на утримання дитини, щоб той особливо не пручався. Чоловік із незадоволеним виглядом виконав її прохання.
Навіщо, точніше, чому? Невже він так кохав цю безтурботну, морально неповноцінну жінку-зозулю, що виконував всі її забаганки? Важко сказати. Але Регіна виявилася першою, хто підкорився йому, хоча й мала сильний характер. Він це відчував і отримував від цього особливе задоволення.
Попередні коханки були тихими й покірними, виконували будь-яке його бажання. А в цій жінці був запал левиці з неприборканими бажаннями. І йому доставляло особливе задоволення приборкувати її в повному сенсі слова, підкоряючи своїй волі. Поки не набридне.
Приблизно через пів року Регіна повернулася до свого міста й таки подала на розлучення. Побачити доньку вона категорично відмовилася, посилаючись на те, що їй буде боляче. Адже вона не залізна леді, і нерви в неї є.
З чоловіком вони зустрілися в готелі, де вона зупинилася. Регіна бачила його безпорадний погляд.
— Може, ти пожалієш дитину? — боязко запитав він. — Передумаєш?
— Розумієш, Станіславе, навіть якщо мене силою повернуть до твого дому, я збожеволію. Я не створена для тебе, зрозумій, у мене інший розмах. Так, мені шкода, що так вийшло. Я погана мати, огидна дружина. Але є людина, яка любить мене такою. А тобі потрібна годувальниця для доньки й кухарка для тебе. Це не для мене.
Вона не бачила, як, вийшовши з її номера, він впав обличчям на сходові поручні, підставивши тремтячі долоні, і ридав, як безпорадна дитина, проклинаючи в душі ту, яка образила його як чоловіка й кинула їхню дитину напризволяще.
Про розлучення описувати не варто — це ганебне видовище, яке Регіна витримала, хоч і з великими труднощами. Усі спротиви її чоловіка були нарешті зламані, і вона здобула довгоочікувану свободу, втекла до свого коханого, не знаючи, що він уже захопився іншою. Ну, так вийшло. Навіщо йому складнощі?
До того ж тепер ще й аліменти. Регіна не працює і, схоже, не збирається. Хто їх платитиме, він?
Позбавте мене такого щастя. Нехай сама ґарує.
Цю серйозну тему він і обговорив з нею через тиждень після її повернення, коли її ласки та захват від довгоочікуваної свободи почали трохи набридати. Та ще й та, інша, теж чекає, коли він знайде для неї годинку-другу.
– Вибач, кохана, але на аліменти своєму синові, будь ласка, заробляй сама, — сказав він їй під час розмови.
– У мене, взагалі-то, донька, — образилася Регіна на його неуважність. — І як я зароблю, де?
– Ну, хіба у тебе немає хоч якоїсь спеціальності? Ти, здається, продавчиня. Ось скільки бутиків відкрилося в околицях. Іди, шукай.
Довелося йти й шукати. З третьої спроби пощастило. У невеличкому парфумерному магазинчику потрібен був продавець на час декретної відпустки співробітниці. Регіну взяли, і вона вперше в житті заробила копійку.
Ну а що ви хочете? Спочатку мама утримувала її після коледжу. Потім вона вийшла заміж. Чоловік не наполягав. Потім очікування дитини. Ну а потім нам відомо, як і що складалося.
Та годі, не така вже й важка робота. Тільки ось коханий чоловік змінився: став більш вимогливим.
Раніше обіди-вечері в кафе та ресторанах, а тепер ні. Приходь з роботи й готуй! А він став затримуватися, пропадати десь вечорами. Це не могло не хвилювати. Регіна закривала очі на його відлучки. Мирилася з його явним охолодженням і своїми нервовими зривами.
Але приховувати все в собі ставало дедалі важче. Її коханий не йшов на жодні розмови. І нарешті вона злягла.
Настала пізня осінь, після тривалої сльоти та легких заморозків вранці раптом вдарив ранній мороз. Спочатку Регіна застудилася, потім стало ясно, що все набагато серйозніше, знадобилося обстеження. Чоловік нервував, він не любив проблем.
А їй же здавалося, що вона повністю заволоділа його душею, його серцем. Вона була впевнена, що він не покине її хворою й немічною. Але Регіну спіткало жорстоке розчарування. Його кохання минуло разом із зниклою пристрастю, і хвора жінка стала йому непотрібною. Він так і сказав їй, щоправда, посилаючись на клімат:
– Тобі тут не місце, Регіно. Ти звикла жити в теплому кліматі. А ця сльота, міжсезоння, різке похолодання з плюсової температури до мінус десяти тобі не на користь. А попереду зима, довга й холодна.
Це були суцільні відмовки, він навмисно перебільшував, вона це розуміла. Лише не знала, що біля лікарні, в якій він так турботливо розповідав про її здоров’я, у його машині чекала жінка, слухаючи веселу музику.
Вона знала, що її коханий пішов прощатися зі своєю «хворою куркою» і незабаром опиниться у її повному розпорядженні.
***
Регіну нарешті виписали, але, повернувшись додому до свого чоловіка, вона зрозуміла, що їй тут не раді, і впустили її неохоче, лише для того, щоб розібратися. Він був похмурим і напруженим, чекав, поки вона з’їсть замовлену ним піцу, і перейшов до головного.
– Тобі потрібно повернутися додому, — випалив він без жодних вступів. — Я не можу, просто не в змозі нести відповідальність за твоє здоров’я, за твоє життя, зрештою. Мені треба викластися на повну, щоб закріпитися тут, у столиці, як слід, розумієш?
Регіна дивилася на нього, не розуміючи слів, але вловлюючи головну думку: він її виганяє. Вона вже знала, що на роботі теж не стали чекати, коли вона повернеться зі свого тривалого лікарняного. Вони найняли іншу людину і попросили зайти за залишками заробітної плати.
На ці копійки вона й поїхала до свого міста, морально знищена, розбита дощенту, зі здоров’ям, що було неабияк підірване. За минулі півтора року її життя зробило стільки поворотів, злетів і падінь, що не кожен би це витримав.
Але найстрашнішим, звичайно, була зрада її чоловіка, за яким вона кинулася, немов божевільна, вірячи в його кохання та високі моральні якості.
Тут ще панувала золота осінь. Настав похмурий, тьмяний вечір, коли жінка з дорожньою сумкою через плече підійшла до будинку колишнього чоловіка.
Намагаючись не шуміти, вона підійшла до вікна вітальні.
На широкому дивані сидів він, Станіслав, а поруч із ним — молода жінка з дівчинкою на руках! Це була донька Регіни. Інночці вже виповнилося два роки, це вона пам’ятала.
Дитина махала ніжками, щось лепетала, батько смішив її, низько нахилившись. А незнайомка міцно, але ніжно обійняла дівчинку, по-материнськи притиснувши її до себе.
Тихий, приглушений стогін вирвався з грудей Регіни, яка ледь трималася на ногах. І якби не подвійні шибки, вони б могли почути його — цей стогін, що вирвався з грудей жінки, яка впала на коліна перед вікном, не маючи сил підвестися.
Вона хапалася за виступ, намагалася встати, знову зривалася, і нарешті він її помітив. Станіслав вийшов на ґанок, коли Регіна вже без сил, вся в сльозах, лежала біля куща й стогнала від безсилля.
Потім приїхала швидка допомога, її відвезли до лікарні. Знову лікарі, уколи, крапельниці. Станіслав навідував її, приносив соки, фрукти, цікавився станом здоров’я у лікарів. Від них і дізнався, що воно сильно підірване нервовими зривами та серцевою недостатністю.
Регіна перебувала під наглядом лікарів близько місяця. Коли вона нарешті почала підніматися й виходити з палати, то вирішила поговорити зі Станіславом під час його чергового візиту.
— Я знаю, що мені залишилося небагато, — сказала вона. — Я це відчуваю! — різко перервала вона його, коли він хотів її заспокоїти. — Послухай, я не прошу багато, просто хочу побачити доньку.
— А де ти збираєшся жити, Регіно? — раптом серйозно запитав Станіслав. — Я не так давно одружився, у Інночки інша мати. Я так розумію, що з тим у тебе все скінчилося?
Вона розплакалася, довелося її заспокоїти. Адже їй не можна хвилюватися, як сказав лікуючий лікар. Але наближалася виписка, і це питання треба було вирішити. І вирішувати його довелося йому.
Колишній чоловік орендував їй кімнату подалі від їхнього будинку, оплатив три місяці наперед і з лікарні привіз її прямо туди.
– А Інна? – запитала Регіна, оглянувши убоге житло.
Станіслав нічого не відповів, розвантажив продукти на кухні й поїхав. Вдома на нього чекали дружина й донька. Дружина була в курсі того, що відбувається. Саме вона переконала Станіслава допомогти своїй колишній. Адже не можна ж кидати людину на вулиці.
– Але до доньки я її не підпущу, — заявила вона. — Погодишся один раз, а потім вона знову наполягатиме. Нехай одразу й назавжди усвідомить, що у неї більше немає доньки, і вона позбавлена материнства. Аліменти з неї зняті. Які ще претензії?
– Та ніяких, власне, — відповів Станіслав і обійняв обох.
І справді, Регіна періодично дзвонила, наполягала. А потім від неї прийшов лист, по-старому — поштою.
«Моє життя добігає кінця. Єдина людина, яка мене не покинула, — це моя мати. Я їду до неї. Скільки протримаюся, не знаю. Сили покинули мене, бажання жити зникло разом із усім.
Прощавай, Станіславе. Якщо можеш, пробач. Регіна».
Він пробачив і відпустив усі свої образи та ненависть до цієї жінки. Головне, що донька ніколи не дізнається про неї, а точніше про те, як її, ще зовсім крихітну, покинули заради якогось чоловіка, який довів її матір майже до мо.или.
Як закінчилося життя Регіни, невідомо. Станіслав із дружиною та дочкою жили, не знаючи горя. У них ще й син народився через рік після всіх тих подій. А минуле незабаром забулося, підкорившись вічному: Бог пробачить.
