Сергій прожив у шлюбі з Алісою сім років. За цей час у них з’явився на світ син, Льоня. Сергій непогано заробляв, але Алісі здавалося, що вона гідна більшого, і в один прекрасний момент вона заявила Сергію, що хоче розлучення.
– Кохання живе три роки. А криза у подружніх пар починається через сім років. Ми перейшли обидва рубежі і мені здається, що далі буде тільки гірше, – холодно сказала Аліса.
Вона була переконана у своїй правоті, слухаючи психологів і коучів із сімейних стосунків.
– А як же Льоня? – Сергій був прив’язаний до сина. Він не міг уявити життя без нього і тільки заради хлопчика міг піти на будь-який компроміс і зберегти шлюб. Але як виявилося, в Аліси був на прикметі успішніший бізнесмен, який пообіцяв їй золоті гори.
Перешкодою для нових, перспективніших стосунків був лише Сергій, і Аліса якомога швидше хотіла його позбутися.
– Добре. Я дам тобі розлучення. Але обіцяй, що не будеш перешкоджати нашим зустрічам із дитиною.
– Мені все одно. Якщо хочеш, зустрічайтеся, – вона махнула рукою, і, щаслива, вирушила в нове життя.
Незважаючи на те що бізнесмен мав квартиру, Аліса не стала відмовлятися від поділу майна. Сергій дуже любив сина і переписав квартиру на нього, щоб не витрачати нерви і гроші на адвокатів. Собі він розраховував купити нову, але поки що йому вистачало і орендованої.
Аліса ж швидко здала отриману від чоловіка житлоплощу, а сама перебралася разом із сином до нового співмешканця.
Сергій перший час дуже страждав і сподівався повернути дружину. Але та тільки сміялася над ним, вихваляючись новими подарунками, і хвалилася тим, який хороший у неї чоловік.
– Через тиждень відлітаємо на курорт! Я вибрала найдорожчий готель! Тобі навіть не снилося, – щебетала вона, поки Сергій забирав сина. – А дивись який він мені подарував телефон! Остання модель. І Льоні купив такий самий. Він у нас щедрий тато.
Сергія дуже дратувало, коли син називав чужого дядька татом. Утім, Льоня був досить розумним, щоб розуміти, хто є хто. Але подарунки від маминого співмешканця із задоволенням брав, хоча, на думку Сергія, такі дорогі смартфони дитині були не на користь. Однак на думку справжнього тата ніхто не зважав.
Розуміючи, що Аліса не повернеться, Сергій вирішив спробувати побудувати своє щастя і почав шукати собі дружину. Через кілька невдалих спроб і зустрічей, він, нарешті, познайомився з Вікторією.
Віка була повною протилежністю Аліси: неконфліктна, спокійна і нерозпещена чоловічою увагою. Вона так раділа букету, звичайному, без надмірностей, що Сергій мимоволі замилувався своєю новою жінкою…
Аліса б навіть не удостоїла поглядом такий букет… а Віка поставила його на найвидніше місце у вітальні й кілька разів подякувала Сергієві за такий чудовий подарунок. Аліса ж зазвичай вважала за подарунки тільки щось дуже цінне, наприклад, сережки або каблучки з діамантами.
Вікторія теж знала ціну дорогим прикрасам. Однак вона звикла заробляти на все сама і не розраховувала на чоловіків.
Вона жила з мамою, у просторій квартирі, розташованій у центрі міста. Винаймати окрему житлоплощу вона не хотіла, її все влаштовувало.
Тому коли Сергій заїкнувся про спільний побут, вона запропонувала йому тимчасово переїхати до них.
– Поки поживемо тут, а потім купимо свою квартиру і з’їдемо. Навіщо витрачати гроші на оренду?
Сергій не став сперечатися. Він збирався купувати житло, але оскільки для Вікторії це був перший шлюб, вона хотіла справжнє весілля з білою сукнею і бенкетом для друзів. Тому Сергій відклав питання з купівлею квартири на деякий час, витративши гроші на торжество.
Віка була на сьомому небі від щастя. Після весілля вони вирушили на море і здавалося, що все у них було чудово. Ось тільки Сергій розумів, що сумує за сином, постійно дивиться на сім’ї з дітьми на пляжі і заздрить їм.
– Любий, чому ти сумуєш? Тобі не подобається наш медовий місяць? – запитала Віка.
– Усе добре, просто згадав про Льоню.
Вікторія знала, що в Сергія був син від першого шлюбу. Вона нічого не мала проти цього. Перед весіллям Сергій брав хлопчика з собою в кіно, де вони з Вікою і познайомилися.
Вікторії було важко зрозуміти почуття чоловіка, бо в неї поки що не було дітей. Вони з Сергієм домовилися, що деякий час поживуть для себе, бо в першому шлюбі Аліса дізналася про дитину ще до весілля, тим самим міцно прив’язавши чоловіка до себе.
Повторення подій семирічної давності Сергію не хотілося, тому він вирішив трохи почекати з другою дитиною. А Віка не стала наполягати, залишивши це на волю випадку.
Повернувшись із весільної подорожі, молодята перебралися у квартиру тещі. І замість того, щоб займатися домашніми справами, Сергій насамперед поїхав до колишньої дружини, щоб відвідати сина.
Аліса не була рада за колишнього чоловіка. Вона перестала з ним люб’язничати, вихваляючись подарунками, а просто зібрала сина і відправила з батьком на прогулянку, навіть не привітавши Сергія зі вступом у законний шлюб.
Сама Аліса давно збиралася заміж, але її співмешканець усе ніяк не робив цей відповідальний крок. Їй було неприємно, що колишній чоловік так скоро одружився з жінкою, яка була зовсім не для нього, як вважала Аліса.
Але говорити про свої думки і переживання колишньому чоловікові вона не стала. А ось синок не приховував, що дуже сумує за батьком і хотів би частіше зустрічатися. Він попросився на вихідні до нього, але Сергій не знав, як відреагують дружина і теща на появу в домі дитини. Йому потрібно було обговорити цей момент із Вікою.
– Звичайно, приводь. Я люблю дітей і буду тільки рада, – кивнула дружина. Не сказати, що вона справді зраділа, але їй хотілося, щоб чоловік був щасливий. А не зустрічаючись із сином, він сумував, і це відбивалося на кліматі в їхньому домі.
– Спасибі, Віко! Ти чудова дружина і мудра жінка. Мені дуже пощастило!
Мати Віки теж не заперечувала. Вона була жінкою інтелігентною і хотіла, щоб у сім’ї доньки і зятя якомога швидше з’явилися діти.
Орина Василівна розраховувала, що, прийнявши Льоню, вони з Вікою переконають Сергія, що сім’я готова до появи свого малюка.
Наступних вихідних Сергій приїхав додому разом із сином. Льоня перший час оглядався, звикав… але потім, коли зрозумів, що йому раді, освоївся і став почуватися як удома.
Орина Василівна напекла для хлопчика пиріжків, а Вікторія подарувала великий конструктор, який збирали всією сім’єю на затишному дивані у великій вітальні. Льоня дуже подружився з пухнастим котом і, йдучи додому, дуже плакав, бо мама не дозволяла йому завести такого ж.
– Не плач, синку. Ми з тобою часто будемо зустрічатися, і ти зможеш приїжджати і гратися з Барсиком стільки, скільки захочеш, – втішав дитину Сергій.
І справді, такі зустрічі стали систематичними. Аліса була тільки рада тому, що сина забирають і їй не доводиться з ним займатися. Її стосунки зі співмешканцем налагоджувалися, коли Льоні не було вдома. А коли хлопчик знову повертався, “новий тато” ставав роздратованим і зганяв роздратування на Алісі.
Вона почала розуміти, що вийти заміж вдасться, тільки якщо дитину забере батько. А Сергій не планував цього робити. Його влаштовувало те, що він бачив сина на вихідних і один раз на тижні. Присвячувати більше часу дитині він не міг, бо працював, та й молода дружина хотіла уваги. А тому пропозиція Аліси про те, щоб Сергій забрав сина на місяць-другий, він одразу ж відкинув.
– Вибач, але за судом було ухвалено однозначне рішення. Я надав вам квартиру, справно плачу аліменти, беру активну участь у житті сина… але на цьому все, – сказав Сергій.
– А я думала, що ти його любиш, – зітхнула вона.
– Звичайно, люблю. Не треба нагнітати. А ось твої почуття щодо близьких для мене досі загадка.
Аліса не стала продовжувати розмову. Вона розуміла, що Сергій забере сина собі тільки в одному випадку, якщо вона відмовиться від Льоні. Але в Аліси був все таки материнський інстинкт. До того ж аліменти і квартира були досить вагомим аргументом для того, щоб продовжити виховувати сина. А наявність у домі чоловіка, на думку Аліси, було легко вирішити.
– Не ти, то хтось інший знайдеться, – сказала вона співмешканцю, коли вони вкотре посварилися.
– Буду тільки радий. Бо нам із тобою далі не по дорозі. Можеш з’їжджати, більше я не маю наміру утримувати тебе і твого сина, – сказав він.
Алісі довелося виселити квартирантів, щоб в’їхати у свою квартиру із сином.
– Любий, напевно, нам потрібно задуматися про купівлю свого житла, – якось раз сказала Вікторія.
Напередодні сталася невелика сварка з тещею, яка просила зятя купити нові лампочки. Сергій цілий місяць обіцяв, у підсумку одна з лампочок лопнула, і Орина Василівна порізала ногу.
Замість вибачень зять насварив тещу за неуважність і, не ставши вечеряти, вирушив на пошуки необхідної лампи.
– Нам час жити окремо.
– Я розумію, Віко… але зараз у мене є важливіша трата. Потерпи ще трохи.
– Яка? – насупилася вона.
– Потрібно зробити ремонт у квартирі сина.
– Але там же все було в порядку!
– Аліса не хоче жити в бардаку, який залишився після квартирантів, – зізнався Сергій.
– Але це не наші турботи! Ти віддав квартиру в гарному стані, а решта – її справа. Нехай ремонтує, продає, купує все, що бажає. Але не вплутує тебе у свої ігри.
– Я згоден, Віко. Але є одне важливе уточнення. У цій квартирі житиме мій син. І я маю забезпечити йому комфортне існування.
Вікторія хотіла посперечатися, але проявила мудрість і проковтнула обурення.
Сергій почав займатися ремонтом, пропадаючи у квартирі колишньої дружини і сина. Віка не була ревнивою, але Орина Василівна багато разів говорила доньці, що все це не до добра.
– Навіщо він туди їздить? Дав би грошей, і нехай вони самі вирішують…
– Він дуже відповідальний. Потрібно все контролювати, – відповіла Віка. Після слів матері вона почала дедалі більше замислюватися і врешті-решт усе ж таки поговорила з чоловіком.
– Ти майже не буваєш удома, Сергію… я хочу більше бачити тебе, а ти постійно на роботі та ремонті.
– Уже майже все завершено. Завтра привозять нові меблі, і я перестану туди їздити, – запевнив Сергій.
– Добре. І ще… я хочу, щоб ти проводив вихідні з сином у нас удома. Інакше виходить якась нісенітниця. Ти начебто мій чоловік… а бачить тебе частіше колишня дружина.
– Ти ревнуєш? – усміхнувся Сергій.
– Не те щоб ревную, – зніяковіла Вікторія. Їй було незвично говорити про таке. – Я сумую.
Сергій обійняв дружину і заспокоїв. На час це питання вирішилося. Ось тільки воно вирішилося не для всіх.
Орина Василівна поїхала в санаторій, щоб відпочити. Молодята жили собі на втіху, навіть Льоня не приїжджав кілька тижнів поспіль, бо Аліса відправила його в табір.
Це був найкращий час для Вікторії та Сергія, бо вони зажили як справжня молода сім’я. Без зайвих людей, тільки одне для одного.
Але все хороше закінчується, закінчився і цей чудовий час.
Льоня повернувся з табору, і Сергій відразу ж поїхав до нього. Але щось сталося, і їм не вдалося побачитися. Аліса пообіцяла, що сама привезе сина. І її обіцянка не змусила себе довго чекати.
Повернувшись додому, Віка побачила приголомшливу картину: на кухні за великим столом сиділа чудова “сім’я”: Аліса, Льоня і Сергій.
– Люба, проходь. У нас чай готовий… Аліса принесла дуже смачні тістечка. Вона сама їх приготувала. Спробуй, – Сергій кивнув на тарілку з тістечками, які випікала Орина Василівна, приїхавши із санаторію. Віку пересмикнуло від злості.
– Взагалі-то, це твоя теща приготувала, – поправила вона.
– Те що було на тарілці в холодильнику. Це жахливо несмачно. Я спробувала, але їсти не стала, викинула, – як ні в чому не бувало сказала Аліса.
–
Віка підійшла до відра для сміття і побачила там магазинні тістечка. Навіщо Аліса так вчинила, підмінивши куплену дурницю на домашню і виставивши чужу працю за свою, Віка не відразу здогадалася.
– То що, ти будеш їсти це? Чи тобі зі смітника дістати? – з усмішкою запитав Сергій.
– Не буду. Я не голодна і сподіваюся, що Аліса вже йде.
– А мама не може залишитися? – запитав Льоня, вводячи Вікторію в ступор.
Повисла пауза.
– Синку, у вас із мамою є своя квартира.
– Але ж я тут часто ночую.
– Взагалі-то, я цілком не проти погостювати. Поспішати мені нікуди, – заявила Аліса.
– Сергію, можна тебе на хвилину? – похмуро покликала Вікторія.
– Так?
– Ти ж не збираєшся залишати в моїй квартирі свою колишню?
– Ні, звісно. Не турбуйся. Вона скоро піде. Не хвилюйся.
Але Аліса все ніяк не йшла. Вони грали з сином на тому самому дивані, де деякий час тому збирали конструктор Віка, Сергій і Льоня. Потім з’ясувалося, що Барсик “позначив” туфлі Аліси, і Віці ще й довелося вибачатися перед “гостею”.
– Наступного разу замикайте кота у ванній.
– Наступного разу не приходьте, – відповіла Віка, ловлячи на собі розчарований погляд Сергія.
Алісу зачепило це. Вона раптово змінила своє рішення і майже силою відтягла сина, незважаючи на його сльози.
– Алісо, ми ж домовлялися, що він залишиться! – Сергій намагався зрозуміти, що сталося.
– Домовленості можуть змінюватися, зважаючи на обставини, – фиркнула колишня дружина і пішла.
А наступного дня Сергій сказав, що Аліса заборонила синові приходити туди, де перебуває Віка.
– Вона, напевно, ревнує Льоню… – спробував виправдатися Сергій.
– І що тепер? – запитала Вікторія.
– Є два варіанти. Перший: я йтиму на вихідні до сина. Другий: ти разом із мамою будеш іти на вихідні з квартири, щоб я міг бачитися з Льонею.
– Мені не подобаються обидва ці варіанти! Як ти можеш таке пропонувати?! Це моя квартира і йти з неї я не збираюся! – скипіла Віка.
– Ти можеш взагалі з ним не зустрічатися! Нічого не трапиться!
– Вибач, але коли в тебе будуть діти, ти зрозумієш, як це… боятися їх втратити.
– Зовсім скоро!
– Що скоро?
– Я зрозумію це зовсім скоро. В нас буде дитина, Сергію. Але судячи з усього, це ніяк не стосуватиметься тебе. Збирай речі і йди.
– Куди? – не зрозумів він.
– У ту сім’ю, яка для тебе дорожча і важливіша. До Аліси та Льоні , – Віка заплакала. Їй було боляче й прикро.
– Тихіше, я не вважаю, що та сім’я для мене важливіша. Взагалі, давно немає ніякої “тієї” сім’ї. Є син, якого я люблю, а Аліса через свій складний характер намагається насолити й ускладнити процес наших зустрічей.
– Вона хоче, щоб ти до неї повернувся.
– Дурниці.
– Так і є. Вона не дарма це все почала. Але врахуй, я не така, як вона. Я не дозволятиму тобі бачитися з нашою дитиною, якщо ти від нас підеш. А Аліса кинула тебе одного разу, кине і вдруге, і втретє, щойно знайде вигіднішу партію. Але якщо тобі подобається обманюватися, то вперед!
Віка подивилася на чоловіка і пішла. Вона замкнулася у ванній і довго не виходила. А коли вийшла, то не застала Сергія вдома. Вона почала ридати, усвідомивши, що все скінчено.
– А де Сергій? – запитала мати, приїхавши додому. – Віко? Що в тебе з обличчям? Ти плакала? Що сталося?
– Він пішов. Зробив свій вибір на користь колишньої дружини.
– Я попереджала, – тихо сказала Орина Василівна . – Ну нічого,виховаємо… не бійся. Ми сім’я, а він… Ех…
– Я хочу, щоб у дитини був батько, а не недільний тато!
– Я теж цього хочу, – на кухні з’явився Сергій із великим букетом троянд. – Це тобі, кохана. Я дуже радий, що в нас буде малюк, – сказав він, дивлячись Вікторії в очі.
Вона повірила йому. Хотіла повірити.
Невдовзі Аліса дізналася, що у Віки буде дитина, і, зрозумівши, що Сергій обрав нову дружину, нарешті відступила, зосередившись на пошуку чергового спонсора.
Так і прожили дві сім’ї: Сергій і Віка в сімейному коханні, а Аліса, мотаючись по чоловіках і вигадуючи, де краще. У підсумку вона так і залишилася одна, тому що з часом чоловіки перестали на неї “клювати”. А Льоня виріс і поїхав в інше місто.
Дивно, але насамперед він допомагав Вікторії та батькові, а вже потім згадував про рідну матір. Напевно, відчував, що Віка ставилася до нього чесно. І на відміну від Аліси, не використовувала з метою власної вигоди.
