Розповісти свою історію мене підштовхнув незатихаючий душевний біль і образа, що душить. Сподіваюся знайду підтримку серед читачів.
Мені 30. Чоловікові 33. Разом 4 роки, є маленька дочка, їй 1 рік. З чоловіком завжди були добрі романтичні стосунки, ані сварок не скандалів, усі вважали нас чудовою родиною.
Якщо були розбіжності, завжди вирішували розмовою чи хтось йшов на поступки.
Щодня в душі дякувала долі, за прекрасного чоловіка. Але 1,5 роки тому, коли була вагітна, він уперше зрадив. У мене шок, істерик не влаштовувала, тільки розмову, що таке ставлення до себе не потерплю, просив прощення і водночас продовжував спілкування з жінкою.
Холодне ставлення до мене, натомість листування та зустрічі з нею. Загалом, заглиблюватися в подробиці не буду факт є факт. Свої почуття теж не описуватиму.
Я ніколи не вмовляла і не пропонувала залишитися зі мною, не маніпулювала вагітністю, дала собі час і просто поспостерігала на таке ставлення до мене і зрозуміла його життя його почуття, як хоче так і чинить.
Після всього що було можу зберегти тільки батьківські стосунки, а між нами нічого не може бути. Все одно після того, як він мав стосунки з іншою, я не зможу бути з ним. Нехай по-дитячому це звучить, але навіть поцілунок не можу собі уявити.
Так от, за цей час, я нікому не говорила про все, що діється у мене в сім’ї, і всі думають, принаймні з боку моїх друзів та родичів, що у нас все гаразд. Не вмію я скаржитися та виносити сварки, обговорювати та мусолити такі теми.
На розлучення не бігла подавати, вважаю, він зруйнував сім’ю, йому і цим не буду займатися, своїми руками я не позбавлятиму дитину сім’ї.
Після народження донечки, навіть трохи раніше, почав просити прощення, щоб вибачила, і зберегти сім’ю. А я і так взагалі зберігаю її, і навіть клімат у сім’ї підтримую ні скандалів, ні з’ясування, нормально спілкуюся, ніхто не знає нічого, тато він хороший.
Донечка здорова, гарна, весела і любить нас. Єдине, що я не можу бути з ним.
Він намагається зберегти сім’ю і хоче повноцінних відносин. А я ось не можу, і час уже минув, і розумію, що ні.
Так само розумію, що довго такі стосунки не протримаються, і так прикро мені, що не можу через усе це переступити, і розумію, що після зради не зможуть бути такі теплі, ніжні стосунки, де були любов і повага, як раніше.
І мені так важливо, щоб у донечки була повна сім’я. І на вигляд у нас так і є нібито все добре, але не можу я перебороти себе і розпочати повноцінні стосунки.
Не знаю, чи зрозумієте ви мене, але як на мене, якщо почати пробувати знову стосунки, на мене нахлинуть усі ті переживання, спогади про його вчинки, і я просто не витримаю цього.
Та й не може бути як раніше, після зради! Як на мене краще зберегти добрі батьківські стосунки, ніж погані стосунки. Як хочеться щасливу сім’ю для своєї дитини, але як? Отак у мене зараз.
