Мені 16, я симпатична дівчина, добре вчуся, у мене хороші добрі батьки, сім’я у нас досить забезпечена. У мене багато подруг і друзів-хлопчиків, я не вигнанка і нічим не відрізняюся від однокласників.
Тиждень тому подруга забула в мене вдома свій iPhone. Не найкраща подруга, так, кілька однокласниць зайшли в гості. Я про такий смартфон давно мріяла, але батьки сказали, що такий дорогий телефон мені ні до чого.
За їх словами, що в мене його можуть вкрасти або забрати силою в темному підворітті. Я з ними погоджувалася, це логічно, але мати такий телефон все одно хотілося.
Коли подруга пішла і я знайшла її iPhone у себе вдома, я зраділа. Вирішила, що пограюся з ним, почитаю її смски і завтра в школі віддам, але наступного дня її не було в школі.
Через день я не знайшла слушної нагоди, щоб сказати, що її телефон у мене. Однокласниця не виглядала засмученою, нічого взагалі про нього не говорила щодо телефона, хоча ми мало спілкуємося і я могла не чути про це.
У їхній сім’ї грошей більш ніж достатньо, можливо, ця модель їй уже набридла, і вона сподівається, що батьки куплять їй новий iPhone замість втраченого. Тепер я не знаю, що мені робити.
Так, я схибила, що не віддала його одразу, але зараз уже його віддавати немає сенсу – до мене буде надто багато запитань. Я не хочу, щоб за моєю спиною перешіптувалися і називали злодійкою. Викинути його теж шкода.
Ось тепер “мій” iPhone лежить у мене вдома в столі, прикиданий зошитами, і не приносить мені радості. Я переживаю, що хтось рано чи пізно дізнається про те, що я його практично вкрала.
Мені ж буде дуже соромно, батьки мене покарають, і всі вважатимуть пропащою людиною. Та й у школі всі про це швидко дізнаються, ще й травитимуть, а подружок втрачати не хочу. Що мені робити?
