Григорій зав’язував шнурки на черевиках у передпокої, настрій у нього був жахливий — вони зранку посварилися з дружиною.
Зіна стояла, спершись на дверний косяк, схрестивши руки на грудях, очі заплакані, червоні, на обличчі сильніше проступила втома, зморшки, а їй же всього 38 – вона ще не стара.
Відчуваючи її погляд на собі, Григорій сів на пуф, уперся ліктями в коліна, опустив великі долоні, він втупився в стіну перед собою – порожнім поглядом, теж змученим.
– Зіно, я так більше не можу, розумієш? – хрипло сказав він. – Я втомився від твоїх лікарень, лікувань, аптек у холодильнику, у ванній, на тумбочці біля ліжка.
У нас нічого не виходить! Навіщо ти мучиш себе і мене?!
– Гриша, будь ласка, востаннє. Думаєш, мені легко щоразу сподіватися, чути биття серця, а потім очищатися, після жахливих слів: він завмер, не прижився і т.д.
– Зіно, давай зупинимося, ну, дітей у нас вже не буде! Тисячі пар живуть без них і нічого .
– Гриша, благаю! – Зіна почала сповзати спиною по косяку, готова прямо тут впасти на коліна.
Григорій підскочив, підхопив її за плечі, підняв і обійняв міцно, міцно. Оба не молоді, але й не старі, щоб так мучитися, йому всього 46, він виглядає чудово, як на свій вік, підтягнутий, гладко поголене до синяви обличчя, з широким підборіддям, густе волосся з сивиною.
– Добре, добре, заїду сьогодні в клініку, здам матеріал, – гладив він її по спині, Зіна злегка здригалася в його міцних обіймах. – Перестань, тобі не можна нервувати, ти повинна бути сильною. Може, почекати, хоча б півроку? – він трохи відхилився і подивився на заплакане обличчя дружини.
– Ні, треба зараз, лікар сказав…
– Вони завжди кажуть, — нервово відштовхнув її Григорій, підхопив свою шкіряну сумку через плече і, збираючись вийти, — одне й те саме, одне й те саме, результат завжди однаковий.
– Гриша! – крикнула йому вслід Зіна, чоловік уже натискав кнопку виклику ліфта.
– Заїду, обіцяю.
Зіна трохи заспокоїлася, витерла сльози, випила порцію ліків, призначених лікарями, вітаміни, гормони. Почала збиратися у справах, до клініки після обіду.
Це шосте ЕКЗ, Зіна не полишала спроб, вона чула, бачила не раз жінок у жіночій консультації, у стаціонарі, які робили й по десять ЕКЗ і виношували, виношували дітей у 46, 48, а їй усього 38.
Чоловік дотримав обіцянки, заїхав до клініки і знову поїхав у відрядження вечірнім потягом. Не раз Зіна жартувала перед подругами, та й просто перед ледь знайомими жінками в гінекології, що чоловік приїжджає лише для того, щоб залишити біоматеріал, решту часу він працює.
Вони так живуть близько десяти років. Він реалізувався, багато чого досяг, Зіна завжди була його надійним тилом, вона вірила в нього, навіть коли він утретє прогорів, і вони сиділи в боргах, у орендованій квартирі.
Займала гроші для чоловіка у друзів і рідних, просила у мами, вислуховувала принизливі й образливі тиради на адресу легковажного Григорія, але просила й брала, не шкодуючи себе.
Вони все повернули, розрахувалися за рахунками, коли у нього почало виходити. Він домігся свого. Зараз вони твердо стоять на ногах, у них велика квартира в центрі, будують заміський будинок в екологічно чистому районі, за п’ятнадцять хвилин від міської метушні.
У обох автомобілі, відпочивають за кордоном щонайменше двічі на рік. Але вона не реалізувалася як мати, Зіна все своє здоров’я, себе присвятила чоловікові і тепер хотіла тільки одного – дитини.
Вона багато років працювала адміністратором у салоні краси, амбіціями не відрізнялася, жила сім’єю та чоловіком. Вона й досі працює в тій самій студії, знає всіх клієнток не перший рік, їй подобається її робота.
Зіна вкотре пройшла звичну процедуру, залишилося тільки чекати і виконувати всі рекомендації. Чоловік постійно дзвонив з відрядження, цікавився її здоров’ям.
— Зіно, а не з’їздити нам на вихідні до Одеси? — радісно запитував чоловік по телефону ввечері після роботи.
– Яка Одеса, Гриша, на вулиці листопад, що там робити?
– Є чудові готелі з прекрасною інфраструктурою. Давай вирвемося, відпочинемо, тобі корисно розвіятися, у мене угода відбулася, я так переживав.
– Але у мене робота.
– Та ну її, твою роботу, сто разів казав – кидай.
– Гришо, мені подобається. Я не можу надовго, у нас Ліля на лікарняному.
– Не треба надовго, на вихідні! Завтра приїду вдень, валізи в багажник і в дорогу. У понеділок зранку будеш у місті, до речі, мені теж треба.
Вони чудово відпочили ці кілька днів, Григорій радів своєму успіху, він не переставав розповідати дружині, як вправно він обійшов трьох конкурентів і професійно провів переговори.
– У найближчі три місяці ніяких відряджень, – обіймав він дружину в затишному номері-люкс, на зручному дивані перед розкішним телевізором.
– Я така щаслива, – притискалася до нього Зіна, – ми так багато з тобою пережили.
– Все позаду, – гладив він її по спині, по пухнастому махровому халату, – все буде добре.
– Як ти думаєш, цього разу вийде?
Григорій знизав плечима, мільйон разів загадували, він боявся давати надію собі й дружині, бачив, як їй погано після чергової невдалої спроби.
Повернулися справді оновленими, закоханими, у Зіни плановий візит до клініки, робота, у Григорія улюблена компанія. Через тиждень він знову зібрався в поїздку.
– Вибач, я обіцяв, але так склалися обставини, треба їхати.
Вона вкотре зібрала й склала йому речі у валізу, так, як він любив. Дружина давно не проводжала його на вокзал, та й зустрічала, якщо він сам просив по телефону, а так він волів приїжджати з водієм.
Цього разу він затримався на три тижні, про чергову невдалу спробу дізнався від дружини по телефону. Сльози, депресивний стан на кілька днів, він навіть радий, що його зараз немає вдома, він знав — так і буде.
По поверненні дружина просила і вмовляла його повторити спробу, не зараз, треба почекати, але не зупинятися.
– Скільки разів у тебе на роботі
траплялися невдачі, але ми не зупинялися, ти навіть не думав про це.
– Зіна, – хапався за голову Григорій, крокуючи по вітальні, – як можна порівнювати компанію і дитину! Це ж твоє здоров’я, поглянь на себе, тобі скоро знадобиться інша клініка, психолог або психіатр. Прийми як є – у нас не буде дітей.
– Коли я бігала на переривання, бо ще не час, у нас нічого не було, ти мене не зупиняв, просив, благав, а тут здаєшся.
– Ти не робила стільки, не перебільшуй.
– Всього три, а потім все! Я навіть раділа, але бачиш, як вийшло… настав наш час, ми не можемо мати дітей, — кричала на нього Зіна.
– Я тебе не змушував, ти сама приймала рішення!
– Тому що я вірила в тебе, а ти в нас — ні.
– Немає вас! Немає її! Є ти і я! – доводив їй Григорій. – Мені тебе шкода, я більше не можу бачити, як ти страждаєш…
Вони посварилися, Григорій пішов з дому, повернувся пізно вночі, ночував на дивані у вітальні. Кілька днів між чоловіком і дружиною панувала глуха, непробивна тиша.
Григорій першим заговорив, приїхавши з роботи раніше, він судорожно збирав речі в спальні, говорив якусь нісенітницю про квартиру, заміський будинок.
– Квартиру я залишу тобі, машину, хочеш – обидві. Заміський будинок? – замислився він перед відкритою шафою, зазвичай речі йому акуратно складала у валізу дружина, він майже не знав, де що лежить. Він педант, який вимагав, щоб сорочки складалися за кольором, але зараз нервово засовував свої речі у валізу.
– Будинок я теж можу тобі залишити, але чи впораєшся ти? Там ремонтні роботи, як мінімум на рік, і фінансово… – замислився він, зачинивши валізу.
– Гришо, – сіла на край ліжка Зіна, вона не розуміла, що відбувається, – ти знову у відрядження?
Він теж сів, з іншого боку, дивився через величезне вікно на місто, метушню на дорозі, на сусідню висотку.
– Я йду, – сказав він сухо.
– Чому ж ти не подзвонив, я б зібрала речі заздалегідь, – поправляла Зіна сорочки, що стирчали з валізи. – Надовго?
– Назавжди.
– Таких тривалих відряджень не буває, — як божевільна сказала дружина.
– Зіно, це не робота. У мене був короткий роман з однією нашою співробітницею. Вона чекає дитину.
– Молода?
– Так, — схилив голову Григорій.
– Коротка інтрижка — і одразу зав..тніла, — сумно сказала Зіна й підвелася з ліжка.
– Зіно, зрозумій, я не менше за тебе хотів дитину, сина, мені вже давно час! Але у нас не виходить, у тебе не виходить…
– Як? — крізь сльози запитала вона.
– Напевно, у тебе щось порушилося, після тих переривань… це моя провина! Я винен. Готовий залишити тобі все, що скажеш, ми разом створювали, будували, купували, якби не ти…
– Порожня, – пробурмотіла Зіна і змахнула сльозу. – Іди, звичайно, іди, там дитина, їй потрібен батько.
– Зіно, пробач, – Григорій більше не міг бачити її такою, він підхопив валізу, поспіхом застебнув її і пішов, двері не грюкнули.
Зіна поринула в глибоку хандру. Деякий час вона не вірила в те, що сталося, дзвонила з звички чоловікові, він не відповідав. Пів року забуття, а потім почалося розлучення, кілька разів Григорій приїжджав до Зінаїди, намагався поговорити, домовитися. Вона тільки запитувала:
– Ти вже став батьком? У всьому влаштувався?
На це запитання майже колишній чоловік не відповів.
Вони розлучилися, чоловік залишив їй квартиру, машину, заміський будинок залишити не зміг, його будували для великої родини, з дітьми, Зінінвін ні до чого.
Вона знову розчинилася у своєму горі, без чоловіка, без дитини, без сім’ї. Сама у великій квартирі, з панорамними вікнами, з видом на іншу багатоповерхівку, де у вікнах вечорами запалювалося тепле жовте світло, зачинялися штори або опускалися жалюзі.
Зіна бачила сусідів з дітьми та собакою в ліфті, чула сварки пари поверхом вище кілька разів на тиждень. Вони так голосно кричали, іноді прямо на сходовій площадці, що жодна звукоізоляція не допомагала. Дурні, навіщо на це витрачати час.
Через кілька місяців Зіна потрапила до лікарні з запаленням, покинута, самотня і розбита, вона перестала стежити за здоров’ям. Ще й сусідка по палаті виявилася торговкою з ринку, все життя провела там, балакуча до запаморочення, до неї й з інших палат приходили жінки, щоб послухати байки.
Шкода, що Зіна не могла собі дозволити платну палату, як раніше, доводилося терпіти це безладдя. Нарешті, до неї добралася невгамовна жінка, коли всіх її слухачок уже виписали.
— А ти що, як сушена курага, зморщена, та ще й кисла! Дитину чи що, втратила? Цілими днями в стіну дивишся.
– Я порожня, мені нічого втрачати, – уставившись у стіну, відповіла Зіна.
– Видалили все?
Зіна заперечно кивнула.
– Тоді звідки ти взяла, що порожня?! У мене 4-те штучне запліднення, я вже й не вірила, але ж зачепилися… — клацнула вона пальцями, — набридло чоловіка вмовляти, дістав, — приклала вона пухку руку до шиї, — у самого ніяких проблем, а я мучилася. Двійню чекаю .
– Як це?! – повернулася до неї Зіна, – ви ж сказали, що у чоловіка погані сперм..озоїди.
– Взяла донорську і бах! – раділа вона.
– А чоловік?
– Що чоловік? Мені, знаєш, скільки років, мені 44, слухати його вже не буду. Втече, ну і нехай! І так 23 роки терплю, ніяк від маминої спідниці не відчепиться. Ось посварилися, знову до неї побіг, що за чоловік?! — обурювалася жінка.
– Розкажіть детальніше, – підвелася з ліжка Зіна.
– Про нього, чи що? Свекруха нам життя псує, – погрожувала вона пальцем, – вона! Жаліє хлопчика, а йому скоро п’ятдесят, тому хлопчику…
– Ні, про донорський матеріал, про клініку. Скільки це коштує?
– Ну, ходімо обідати, я тобі все розповім, а то ти лежиш нічого не їси, як ти збираєшся дитину виносити? — запитала її міцної статури тітка.
Так зав’язалася дружба між Євгенією та Зінаїдою. Зіні почали подобатися її вульгарні, іноді непристойні жарти та оповідки, вона від душі посміялася разом зі своєю сусідкою, вперше за багато місяців перестала жаліти себе, у неї з’явилося передчуття, що вона більше не буде самотньою, що їй є заради чого жити.
Зіна зробила ЕКЗ через кілька місяців у міському перинатальному центрі, скориставшись донорським матеріалом, і все, вийшло! З першого разу! І вагі..ість проходила нормально, всього двічі лежала в лікарні на збереженні.
Вона народила чудову дівчинку, маленьку кульку ніжності вагою всього 2800. Цілих 2 кг 800 г щастя, солодких поцілунків. Мила, довгоочікувана дівчинка, сенс життя мами.
Доросла сорокарічна мама була така щаслива, що навіть не звернула уваги на високу дівчину в шовковій піжамі з платної палати з таким самим прізвищем, як у неї.
Тезко, — подумала Зіна, отримуючи виписку разом з нею.
Дівчина народила другого хлопчика, її з пологового будинку забирав колишній чоловік Зінаїди. У нього все добре в сім’ї, дружина молода, красива, двоє синів, але ось у бізнесі не ладиться. Довелося втратити кілька вигідних контрактів, бо дружині потрібна була підтримка перед по..гами та відпочинок на Мальдівах.
А ще друга дружина не вміла і не збиралася складати йому сорочки у відрядження, як він любить. Вона цінує насамперед себе. Вона дала йому все, що він хотів, а натомість вимагає набагато більше.
Зіна розчинилася в материнстві, ось тільки іноді дзвінки Євгенії та її вульгарні балачки про чоловіків не дають їй розслабитися.
– Ти у нас не порожня, з приданим! За тобою вишикується ціла черга, треба тільки захотіти. Зіно, у мене є один молоденький, розлучений, постійно ходить до мене на ринок – зітхає. Давай я вас познайомлю? Ви ж як однолітки будете виглядати, йому всього 32…
– Дякую, Женю, не треба, мені однієї дитини вистачає, – відповіла подруга, ледь стримуючись від сміху.
– Ну ти дивися, у мене тут багато молодих і не дуже, вільних і одружених на ринку.
Посміялися і забули. А якщо серйозно, Зіна зустріла чоловіка, але пізніше, через три роки після народження доньки. Вона стала матір’ю, жінкою, адже для цього ніколи не пізно.
