Коли Олександра зібралася заміж за Пилипа, її мати обережно порадила:
– Може, почекаєте з весіллям? Не хочу сказати поганого про Пилипа, але твій наречений не вміє поводитися з грошима. Влаштував шикарний Новий рік на всіх друзів, ні з кого грошей не взяв, у ресторані й кіно вічно всіх пригощає.
Олександра безтурботно відмахнулася:
– Він просто щедра людина і хороший друг. До того ж у нього немає сім’ї, ось і гуляє, коли будуть дружина і дитина, все зміниться.
Зараз через п’ять років шлюбу їй довелося визнати, що мама мала рацію. Пилип за цей час ніби не зрозумів, що тепер одружений і має вкладатися в добробут сім’ї.
Спочатку Олександру розчулювало, що чоловік на останні гроші купив коробку шалено дорогих тістечок або на свою премію придбав їм квитки на море.
– Один раз живемо, треба себе побалувати, – говорив він у таких випадках.
Олександра з ним погоджувалася, їй подобалася спонтанність чоловіка. Але рожеві окуляри почали спадати, і вона замислювалася: “Через ці тістечка ми два тижні сиділи на порожніх макаронах, а на морі жили в халупі з туалетом на вулиці і їли раз на день, бо грошей не вистачило. Та й машину б треба полагодити, шпалери відвалюються…”
Вона розуміла, що чоловік робить це не зі зла, він просто не знає ціну грошам і навіть сам із себе жартує:
– У моєму житті немає місця грошам, зате є місце радості!
Олександра розуміла, що рано чи пізно їхні протиріччя стануть такими, що скандалу не уникнути. Так і сталося, коли Пилип радісно повідомив:
– Купив квитки на футбол у віп-зону, уявляєш, як пощастило? Та ще й на всю компанію відразу, підемо з пацанами разом.
– Вони віддали тобі гроші? – насторожилася Олександра.
– Хіба я візьму гроші з друзів?! До того ж у них скрутна ситуація, в одного дитина, другий на квартиру збирає.
– Ми теж збираємо, а з твоїми витратами будемо робити це цілу вічність, – не витримала Олександра. – А мені ще треба купити зимове пальто, у чому я тепер ходити буду?
– Осіння куртка зійде, все одно тобі добігти від дому до метро і від метро до роботи.
– Тобі легко говорити, тобі ми куртку купили, та ще й дорогу, – образилася Олександра.
– Що це за сім’я, якщо ти мені копійками дорікаєш? – зі свого боку розлютився Пилип.
Вечір закінчився потворним скандалом, після якого Пилипу довелося вимагати у друзів компенсації. Майже всі від повернення відмовилися, та ще й підняли його на сміх, слово “каблук” було найм’якшим, що він почув.
– Задоволена тепер? Ти підірвала мій авторитет у друзів, – дорікнув він дружині.
– Зате купила пальто і захистила себе від запалення легенів, – парирувала Олександра.
Як не дивно, скандал пішов Пилипу на користь, на якийсь час він відмовився від великих витрат і став рідше пригощати друзів у барах. Олександра помітила, що коло його приятелів поріділо, чоловік же не звернув на це уваги.
Їхні стосунки в цей час стали кращими, вони навіть разом вибралися за кордон. Пилип запропонував подбати про готель і квитки, і Олександра погодилася.Перші підозри з’явилися в неї, коли вони сіли в літак.
– Ми летимо бізнес-класом? – стривожилася вона. – Скільки ж коштували квитки?
– Знову пиляєш мене через гроші? – розсердився Пилип. – Чому ти не можеш просто розслабитися і насолоджуватися польотом?
Сам він почувався як риба у воді, а ось Олександру весь політ не відпускало питання “скільки це коштувало”, через що вона не змогла насолодитися комфортом і дорогими напоями. А коли вона побачила п’ятизірковий готель і номер, який був раза в чотири більший за їхню квартиру, тривожний дзвінок у її голові перетворився на набат.
Олександра перевірила рахунки, і їй стало погано, Пилип спустив майже все, що вони накопичили на відпустку.
Залишок поїздки перетворився на нескінченний скандал. Олександра не могла зрозуміти, як чоловік зміг так бездумно витратити гроші, на що вони житимуть після повернення додому. Пилип зі свого боку не розумів, чому дружина не насолоджується відпусткою.
– Витратив і витратив, що кричати? Твоя проблема в тому, що не вмієш насолоджуватися моментом і турбуєшся про те, що ще не сталося. Я вважаю за краще жити сьогоднішнім днем і отримувати від життя все.
– Ти несправедливий, – образилася Олександра. – Адже саме я планую наше життя між твоїми витратами і витягую нас із чергової фінансової ями.
– Бачиш, ми одне одного доповнюємо, тож просто розслабся, – відмахнувся Пилип.
Але Олександра подумала: “Ми несумісні. І справа не тільки у фінансових поглядах, мій чоловік просто не хоче мене чути. Невже нам доведеться розлучитися?”
Але варто було подумки вимовити слово “розлучення”, як Олександра згадала, що у Пилипа є і хороші сторони. Він витратився на дорогі ліки під час її грипу, якось влітку відвіз відпочивати на море, чого вона так довго хотіла, а на весілля купив сукню її мрії.
“Напевно, після тієї поїздки Пилип теж жив на макаронах і дешевих консервах, але він ніколи мені не дорікав”, – подумала Олександра. – “У ньому є і хороше, він мене кохає і намагається порадувати, нехай і на свій смак. Я не дозволю нашому шлюбу перерватися”.
Після повернення додому вона викликала чоловіка на розмову:
– Я не проти час від часу витрачатися на розваги, але нам потрібно дотримуватися балансу. Порахуємо, скільки нам потрібно на життя, і будемо одразу відкладати на необхідне, решту можеш витрачати, як заманеться.
– Фу, нудна бухгалтерія, мені від однієї думки нудно, – скривився Пилип.
– Нічого, займатися нею буду я. Потрібно, щоб ми дійшли компромісу, інакше нам доведеться розійтися.
Думка про розлучення налякала Пилипа, схоже, він і сам не був готовий відмовитися від дружини.
– Гаразд, домовилися, – відповів він неохоче. – Але краще б ти розслабилася і просто пливла за течією, як я.
– Не можу, адже хтось має готуватися до вирів і порогів.
Не одразу, але Пилип навчився якщо не економити, то хоча б радитися з приводу великих витрат. Не завжди все йшло гладко, Олександра заборонила чоловікові купувати гірський велосипед, знаючи, що той не потрібен, або влаштувати день народження на п’ятдесят осіб.
– Але в мене так багато друзів, – спробував умовити її Пилип.
– Вони не друзі, а нахлібники. Відтоді як ти перестав оплачувати ваші спільні веселощі, їхня кількість зменшилася, помітив?
Пилип вимушено визнав, що дружина має рацію.
Іноді Олександра почувалася не дружиною, а мамою, яка забороняє синові ту чи іншу іграшку. Вона заспокоювала себе: “Нічого, зате в нас стабільність”.
Вони навіть задумалися про дитину, Олександрі подобалося, що у них буде їхній власний малюк, схожий на них обох, а Пилипа надихала думка, що він зможе купити радіокерований вертольотик і поїхати в аквапарк. Обидва його бажання дружина раніше відкинула.
Він сам запропонував відкрити спільний рахунок, але Олександра наполягла, щоб доступ був тільки у неї.
– Думаєш, я такий негідник, що витрачу гроші нашої дитини? – образився Пилип.
– Я не вважаю тебе негідником, тільки трохи легковажним, – відповіла Олександра, покрививши душею і замінивши “дуже” на “трохи”.
У тому, що сталося далі, Олександра пізніше звинувачувала себе: “Розслабилася, вирішила, що Пилип змінився, ось і послабила віжки. Треба було тримати його в міцному кулаці, тоді б нічого не сталося”.
Однак на той момент у неї не було жодних сумнівів, що чоловік виправився і ставиться до витрат розумно. Олександра стежила, щоб у Пилипа були гроші на розваги, нехай і не такі божевільні, як раніше, – сходити з друзями до бару, з’їздити удвох в інше місто або навіть стрибнути з парашутом. Вона повірила, що цього чоловікові достатньо, і помилилася.
Одного разу Пилип запитав її:
– Що б ти сказала, якби я купив мотоцикл і їздив на ньому?
– Я б сказала ні. Це дорого й небезпечно, я не хочу залишитися вдовою або ростити дитину й одночасно доглядати за інвалідом.
– Я завжди мріяв про мотоцикл, – задумливо промовив Пилип, він ніби не чув її.
– Добре, що ми обговорюємо великі витрати, і ти не розіб’єшся де-небудь на трасі, – відповіла Олександра.
– Тобто ти проти? – продовжив наполягати Пилип.
– Категорично!
Олександра вирішила, що на цьому розмову вичерпано, проте Пилип з того моменту постійно розповідав, який мотоцикл він би хотів, і навіть зробив фінансову викладку – у що обійдеться утримання “залізного коня”.
Викладка Олександру вразила, такі розрахунки для чоловіка були подвигом. І все ж вона відповіла:
– Ні, я проти такого, і не проси. Надто небезпечно, а я тебе кохаю і турбуюся.
Пилип образився:
– Якби ти мене кохала, то дозволила б цю витрату, одну-єдину. Адже це моя мрія з дитинства, і вона може здійснитися. Будь ласка, дозволь, я більше ні про що не попрошу.
“Звучить, ніби я його мама”, – встромила Олександру думка.
– Не змушуй мене бути лиходійкою, я дбаю про тебе, зрозумій нарешті, – відповіла вона. – Це остання наша розмова. І остаточна відмова.
Пилип подивився на неї якось дивно, але сперечатися не став. Олександра вирішила, що переконала його, і потім сильно картала себе за цю думку.
Це сталося пізніше, коли на телефон Пилипа почали надходити дивні дзвінки. Олександра не помітила б їх, але чоловік, глянувши на екран, починав нервувати і намагався сховати слухавку.
– Хто там тобі надзвонює, подружка на стороні? – жартома запитала Олександра.
– Так-так, саме так, – підхопив Пилип, але якось нервово.
“Невже справді жінку завів”, – здивувалася й образилася Олександра.
Щоб розвіяти сумніви, вона дочекалася нового дзвінка і взяла телефон раніше, ніж за нього схопився чоловік. На протилежному кінці й справді пролунав бадьорий жіночий голос, але не встигла Олександра подумати про зраду, як панянка повідомила:
– Пилипе Васильовичу, нагадую вам про заборгованість за кредитом. На сьогоднішній день сума з урахуванням відсотків становить…
– Ви хто, який кредит? – перебила її Олександра.
Мабуть, банку в особі панянки вже дуже хотілося отримати гроші назад, тому що Олександрі виклали всю правду. З кожним словом голова в неї паморочилася дедалі сильніше, а під кінець розмови їй довелося сісти.
Хвилин десять їй знадобилося, щоб переварити почуте й укласти в голові просту думку – чоловік її обманює. А після цього прийшла злість, яка додала сил, і ноги самі понесли до Пилипа.
– Чому ти не сказав мені про кредит?! На що ти його взяв? – накинулася вона на чоловіка.
По обличчю Пилипа вона зрозуміла, що той думає ухилитися, але, врешті-решт, він виклав правду:
– Пам’ятаєш, я говорив, що хочу купити байк? Мій друг продавав, мені не вистачило, довелося взяти кредит. Я думав, встигаю виплатити, але не встиг, а вони дзвонять і дзвонять…
– Скільки ти винен? – запитала Олександра.
Озвучена сума її дещо потішила, вона налаштувалася на більшу цифру.
– Зробимо так, візьмемо з грошей на дитину і погасимо твій борг, а потім будемо думати, що зі скарбничкою, – вирішила вона.
Обличчя Пилипа стало зовсім винуватим, і він вимовив ледве чутно:
– Немає з чого брати.
Змерзнувши від здогадки, Олександра перевірила рахунок, він виявився порожнім.
– Я думав, усе поверну, перш ніж помітиш, – винувато пробубнив Пилип.
– Але як ти підібрався до грошей?!
– Легко, у тебе у всіх банках один пароль.
“Яка ж я дурна курка”, – тужливо подумала Олександра. – “Двічі курка, бо не додумалася змінити пароль і вирішила, що чоловік зміниться”.
– Що ж нам тепер робити? – безпорадно запитав Пилип.
Олександрі захотілося стукнути його через це питання. “Як маленький хлопчик, набедокурив, а мама має вирішувати”, – уїдливо подумала вона.
Тут до неї дійшло, яку головну помилку вона зробила, – не дозволяла чоловікові зіткнутися з наслідками його вчинків.
“Його спочатку прикривали батьки, потім я, звичайно, він не вивчив ціну грошам і не дізнався, як важливо планувати бюджет”, – подумала вона.
– Я поїду на два тижні і залишу тебе розбиратися з проблемами, – відповіла Олександра. – Дам доступ до решти бюджету і повну свободу дій щодо майна, роби з ним що хочеш. Але коли я повернуся через два тижні, твій борг має бути погашений, інакше – розлучення.
– Я без тебе не впораюся, допоможи мені, – попросив Пилип.
– Ні, любий, ти радив мені стати простіше, і я дотримуюся твоєї поради.
Олександра на два тижні поїхала до матері. Вона здалеку стежила за успіхами чоловіка, але не втручалася, хоча й дуже хотілося. Перший час Пилип засипав її благаннями повернутися, потім – панічними повідомленнями, що до нього навідалися кредитори. Олександра не здригнулася, хоча їй було страшно від думки, що можуть зробити з чоловіком.
“Якщо я дам слабину зараз, Пилип не вивчить уроку”, – подумала вона.
І, нарешті, виявилася права. Зрозумівши, що підтримки не буде, Пилип опанував себе, продав омріяний мотоцикл, гараж, потім дістався свого майна, приставки, модної камери та інших речей, які купував під гаслом “один раз живемо”, але рідко використовував.
Олександра навіть пишалася б ним, але про кожний продаж чоловік писав їй з таким докором, немов вона своєю фінансовою магією могла б захистити його коштовності і знайти безболісний вихід.
Через два тижні вони зустрілися, і Пилип відрапортував:
– Усе, жодного боргу.
Сяяв він при цьому, як школяр, який отримав п’ятірку.
– Молодець, – нагородила його Олександра похвалою. – А тепер ідемо подавати на розлучення.
– Як? Я ж виконав твою умову, ти обіцяла повернутися, – розгублено відповів Пилип.
– Я обдурила тебе так само, як ти обманював мене з грошима, – зізналася Олександра. – А шлюбу, побудованому на брехні, краще закінчитися. Тепер тобі доведеться самому відповідати за витрати. Сподіваюся, отриманий урок тобі допоможе.
Після розлучення Олександра зустрічалася з іншими чоловіками. Коли стосунки ставали серйознішими, вона неодмінно запитувала, як претендент уявляє собі бюджет у шлюбі.
Вийшла Олександра за чоловіка, який не злякався запитання, а, навпаки, порадів її практичності.
– Меркантильна ти стала після розлучення, – зауважила подружка якось.
– Я порозумнішала, – відповіла Олександра. – Чоловік і дружина повинні мати однакові погляди, тільки так можна побудувати міцний шлюб.
