Мою маму любила і поважала вся школа. Вона чудово ладнала з дітьми, чудово володіла своїм предметом, була активною учасницею шкільного життя. Вона постійно доносила учням усе нову й нову інформацію.
При цьому не часто мучила їх непотрібними контрольними, але стежила, щоб діти розуміли саму суть її уроків. Але це було раніше. За останні три роки вона, за словами учнів і деяких педагогів, почала добряче “здавати”.
На роботу виходила без ентузіазму. Дедалі частіше проводила уроки за принципом “ви тихо читаєте, а я займаюся своїми справами”. Навіть у вчительській вона намагалася ні з ким зайвий раз не заговорити.
А коли все-таки їй доводилося йти на діалог, то окрім скарг від неї не було чутно практично нічого. Не те щоб у її житті щось кардинально змінилося. Те саме розлучення, дві дорослі доньки, будні педагога. Нічого особливого.
Людину ніби підмінили. Деякі вчителі намагалися допомогти, але з цього нічого не вийшло. Вона просто натужно зітхала, закочувала очі й відверталася від будь-яких пропозицій допомоги. Цим усе й закінчувалося.
Моя старша сестра першою запідозрила щось недобре і вирішила в усьому розібратися. Вона теж жила одна, працювала. Тож витратити трохи зайвого часу на рідну матір вона, звісно ж, могла.
Взяла невеликий тортик, ще якісь дрібниці і пішла в гості розбиратися в ситуації. Вона щиро бажала допомогти і вирішила не відмовляти жодному маминому проханню. Потрібно ж підтримати улюблену маму.
Але після їхньої розмови настрій у сестри тільки погіршився. Мама скаржилася на все на світі: діти на роботі її дістали. Дорослі – і того гірше. Життя здається сірим, ніхто не розуміє.
А ще потрібно з’їздити в село, прибрати. Крім того, є справи в іншому кінці міста. І таке інше, таке інше. Сестра, яка прийняла мамині скарги як керівництво до дії, почала їх виконувати.
Вона взяла кілька відгулів, з’їздила в село, найняла двох місцевих робітників, розгребла бур’яни, винесла сміття. Заплатила, звісно ж, зі своєї кишені. Мамина відповідь не змусила себе довго чекати.
Мати почала скаржитися ще гірше, ніж раніше, і навіть трохи дорікнула їй за те, що та найняла двох робітників, адже могла б тільки одного. В результаті сестра їздила по всьому місту, щоб виконувати мамині примхи.
Потім повертатися до мами за новою порцією критики і докорів. Вона й сама стала більш дратівливою, втомленою і знервованою. Навіть улюблена кішка перестала до неї лащитися.
Коли задзвонив телефон у мене, я якраз годувала сина. Телефонувала сестра. Вона втомленим голосом просила позичити трохи грошей. Потрібно було переклеїти шпалери в маминій кімнаті, а до зарплати ще було кілька днів.
Дивне прохання, але з голосу з слухавки було чутно, що це зовсім не жарт. Я рано вийшла заміж, але абсолютно про це не шкодувала. У мене була міцна сім’я, двоє маленьких дітей, і почувалася завжди і в усьому дуже впевнено.
Характером пішла в батька, а він був тим ще егоїстом і себелюбцем. По суті, через це мама від нього й пішла. Я погодилася позичити сестрі грошей, але вирішила відвідати матір, дізнатися все детальніше. Переклеювати шпалери?
Невже у мами хтось з’явився? Це ж гарна новина, тож потрібно розвідати всі подробиці. Хіба мало, хто там стане нам вітчимом. А раптом якийсь пройдисвіт? В наглухо зашторованій квартирі я побачила двох похилих жінок.
В них я ледь впізнала власну сестру й матір. Жінки дивилися на мене спідлоба, втомленими, запалими всередину очима. Першою почала зітхати мама. Не привітавшись, звинуватила мене в тому, що я давно до неї не заходила.
До маминого монологу приєдналася сестра. Вона засуджувала мене за те ж саме, лише додавши до своїх претензій те, що я молодша, а значить повинна старатися для сім’ї вдвічі більше.
Я просто мовчки відчинила штори і впустила сонячне світло в запилену темну кімнату. Потім обвела поглядом усіх присутніх і дістала з кишені гроші. Тільки для того, щоб потім покласти їх назад.
Я роздивилася кімнату і сказала, що шпалери тут міняти не потрібно, а от прибрати можна було б. Прямо сказала сестрі, що вона дуже погано виглядає і краще б зайнялася собою, бо в неї ж два племінники.
Насварила маму, що в квартирі пилюка скрізь. Вона ж живе одна, невже немає часу прибрати. Нагадала, що можна було б і онуків навідати, якщо житті все набридло, вони точно відволічуть.
А потім я просто розвернулася і зачинила за собою двері. Я пішла додому, а за мною і сестра, адже кішка теж була голодною. Мама хотіла було її зупинити, але заздалегідь зрозуміла, що це б ні до чого не призвело.
За півгодини після того, як сестра пішла, мама взялася прибирати. Напевно, криза середнього віку чи щось у такому дусі. Прямо жах якийсь. Не розумію, як мама раніше не схаменулася.