Ми з чоловіком все життя прожили в крихітній двокімнатній квартирі в спальному районі міста. Там же виріс наш єдиний син Ігор.
Хлопчисько тямущий, але ледачий до неможливості. Частково я сама в цьому винна, завжди все робила за нього. Вже дуже мені хотілося, щоб він провів своє дитинство без зайвих турбот і дорослих проблем.
Ігор виріс, вивчився на системного адміністратора і знайшов себе в IT-сфері. Ми з батьком натішитися не могли, нарешті наш хлопчик став дорослим!
А буквально через півроку мого чоловіка не стало. Хвороба з’явилася з нізвідки і не дала нам жодного шансу. Так я залишилася жити одна з сином.
У компанії він познайомився з дівчиною на ім’я Аня. Вона працювала там, як висловився син, ейчаром. Ми так і не зрозуміли, що це означає, але зараз не про це.
У молодих зав’язався бурхливий роман, і буквально через пару місяців відносин Ігор покликав Аню заміж. Зізнаюся, я була проти. Я говорила синові, що для початку не завадило б стати на ноги, подумати про майбутнє.
Однак Ігор твердо вирішив, що весіллю бути. Куди мені було діватися? Єдиний син одружується! Звичайно, я допомогла йому і з організацією, і з костюмом. А на весільний подарунок ми з чоловіком давно відкладали, ось і прийшла його черга. Тільки ось як бути з квартирою?
Справа в тому, що Аня тулилася з великою родиною в однушці. Ну і ми з сином жили разом. Крім цього, я здавала однокімнатну квартиру в іншому кінці міста. Для нас з чоловіком це було порятунком і можливістю відкласти грошей на пенсію.
Але тепер переді мною стояв вибір: або відпустити сина з невісткою у вільне плавання, або дозволити їм жити в нашій однокімнатній замість квартирантів.
Звичайно, материнське серце підказувало другий варіант. Так і вирішили. Після весілля молодята переїхали і стали жити разом. Але я відразу попередила їх, щоб стежили за порядком. Квартирка хоч і маленька, але з ремонтом, затишна. Все робили своїми силами і з любов’ю.
Спочатку ми часто зідзвонювалися, але в гості приходили тільки вони. У Ігора і Ані вічно перебували якісь відмазки, щоб я не відвідувала їх. Я не тиснула на них, не хотіла псувати відносини. Однак це сталося само собою. Телефонних дзвінків було все менше, а я намагалася виживати на свою пенсію.
Одного разу я вирішила прийти до дітей без попередження. Все-таки квартира моя, хочеться знати, що там відбувається насправді.
Двері мені відкрила заспана Аня в нічній сорочці. Вона виглядала якось втомлено і болісно, ніби вона весь час валяється в ліжку. Коли вона побачила мене, у неї пропав дар мови.
Точно так же, як і у мене, тому що я була в повному шоці. З квартири буквально несло затхлістю, передпокій був усипан якимсь непотребом. І це я навіть поріг не переступила! Аня крикнула Ігорю:
“Милий, твоя мама прийшла!”
Він вийшов до нас у спідніх шортах і брудній футболці. Виявилося, що він сидів за комп’ютером і грав в якусь відеогру. Просто пісня!
Якщо чесно, навколо було настільки брудно, що я навіть роззуватися не хотіла. Я не впізнавала свою квартиру. На кухні повний розгардіяш: гори немитого посуду, брудні штори, на столі недоїдений сніданок, судячи з усього. У ванній я помітила зламаний душ і жахливий наліт на кранах, як ніби їх в принципі ніколи не мили.
В основну кімнату я вирішила навіть не заходити. А дарма, бо виявилося, що вони примудрилися ще й паркет в одному місці подряпати! Я була настільки зла, що хотіла накричати на них і тут же виставити з квартири. Але стрималася, зробила глибокий вдих і сказала:
“Я прийду завтра. Якщо тут все буде як і раніше, ви вилетите звідси кулею. Як вам не соромно?! Невже вам зовсім не шкода мене і нашу з батьком працю? Я і так живу на останні гроші, нічого від вас ніколи не прошу. А ви дозволяєте собі таке! Ігор, подивися на себе, тобі самому не противно так жити? А на тебе, Аня, я так сподівалася! Що сказати, двоє ледащ знайшли одне одного … Сором який! ”
Вони дивилися на мене мовчки, опустивши очі. Після цього я пішла і весь день була сама не своя. Але слово дотримала.
Я прийшла рано вранці, як і обіцяла. Подружжя зустріли мене удвох, вони були охайно одягнені і випромінювали чистоту. Так само, як і квартира. Якщо чесно, я навіть не очікувала, що зміни будуть настільки разючі і очевидні.
Але перевіряючи кожну кімнату, я бачила, що мої слова подіяли краще будь-якої пігулки. Все було на своїх місцях, на підлозі жодної смітинки. На кухні пахло свіжоприготовленим сніданком.
Ігор з Анютою постаралися на славу, невістка навіть торт спекла! Ми довго сиділи за столом і говорили про все на світі. Діти просили вибачення і обіцяли, що подібне не повториться. Просили, щоб я не виганяла їх.
І я пробачила. Звичайно, що я пробачила! У всіх є право на помилку. Я щиро сподіваюся, що ця ситуація стала для них справжнім уроком, і тепер їх спільний побут буде в радість.
Дивно, але після того, що сталося молоді стали частіше кликати мене в гості. А ще тепер кожен місяць вони допомагають мені фінансово. Мені ніяково, але я не відмовляюся. Невже тепер все налагодиться?
