Моя бабуся вже дуже старенька, але живе одна в селі. Найбільше любить своїх курей. Кожного дня встає з першими променями сонця та йде їх годувати. Я вже неодноразово казав мамі, що треба її забирати з села.
Якось бабуся випадково почула частину моєї розмови з мамою й вирішила, що ми хочем продати її будинок, а її здати у будинок для літніх людей. Звичайно, це не так і ми намагалися їй це пояснити, але без успіху.
Я бачу, як бабуся важко, але вона в мене вперта. Ми кілька місяців робили ремонт в одній з кімнат квартири, в якій живе моя мама. Я намагався обрати для бабусі зручні меблі, щоб їй було комфортно.
Коли все було готове, то я без попередження приїхав до бабусі в село. Вона якраз вже погодувала своїх курочок і поралася у літній кухні. Я радісний заявив їй, щоб вона збирала свої речі, бо так далі продовжуватися не може.
Я бачив, як в її очах з’явилися сльози, але бабуся мовчки пішла збирати речі. Я бачив, що їй боляче кидати будинок, де пройшло все її життя, господарство, тварини.
Але я був непохитний. Сказав, що чекатиму стільки, скільки буде потрібно. Бабуся взяла з собою лише найнеобхідніше, документи та інші речі. Сіла в машину і ми поїхали.
Коли ми під’їхали до будинку моєї мами, я побачив здивування на обличчі бабусі. Вона, напевно, досі думала, що ми хочемо її позбутися. Її обличчя змінилося, коли ми піднялися у квартиру і моя мама показала й кімнату, над якою ми всі так багато працювали.
Тільки в цей момент було видно, що вона зрозуміла, що ми не віддаємо її в будинок для людей похилого віку, а просто хочемо, щоб вона була під наглядом. А потім я пояснив, що дім у селі ніхто продавати навіть не думав.
Ми вирішили, що зробимо там дачу, де зможуть відпочивати усі наші рідні. Бабуся до останнього не вірила, що все це насправді. До речі, своїх курочок вона сама віддала сусідці, яка кожного тижня надсилає нам яйця.