Мені було 18, коли ми познайомилися. Він мені одразу не сподобався, але була в ньому невловима доброта, в яку я і закохалася. Його карі очі пам’ятаю досі. Я полюбила його без пам’яті.
Між нами все було – і пристрасть, і ревнощі, пройшли через безліч розлук, але завжди поверталися одне до одного. Я хотіла стати його дружиною, хотіла подарувати йому сина.
Була і пропозиція, і підготовка до весілля, але завжди нам заважала його велика любов до друзів, він став дедалі частіше й частіше залишати мене одну вдома, а сам ішов веселитися до них.
При цьому він твердив, що я – найкоханіша на світі, але біль від самотності був мені нестерпним. Щоразу, коли він зраджував мене, я йшла, але водночас не могла викинути його з серця.
Щоразу, коли він просив вибачення, я прощала його в ім’я нашої любові. У житті я дуже самодостатня і горда людина, але з ним уся моя гордість зникала. Я розчинялася в цій людині.
Я нею дихала, але в один прекрасний момент все обірвалося в моїй душі. Він укотре зрадив мене, обдурив, кинув, і всю ніч я сиділа на лавочці у дворі зі сльозами, чекала на нього, вдома було сидіти нестерпно.
Я розлютилася так сильно, що надряпала на дверях його машини лайливе слово. Мені немає виправдання, я вчинила негідно. Я написала йому про це sms. І що ви думаєте – він одразу знайшовся. Прилетів через 15 хвилин.
У нетверезому вигляді. Взяв із собою свого друга. Він кричав на мене, сказав, що кидає мене і я йому більше не потрібна, що він мене не любить. Його друг стояв, посміхався і не втручався.
Зараз я насилу все розумію, я розчавлена, у мене забрали частину мого життя, мою любов, мою віру. За що я це отримала? За те, що так сильно кохала, за ті образи, які прощала, за те, що не змогла схаменутися вчасно і на все закривала очі.
Я не знаю, коли я покохаю когось або ж сильніше. Зараз мені 24 роки. Я була з цією людиною п’ять років. Я не знаю іншого чоловіка і не хочу знати. Частина мене немов померла.
