Я зайшла у свій маленький кабінет і сіла за стіл. Я щойно приїхала, а вже було темно. Мій фітнес-клуб знаходився надто далеко від дому. Тож доводилося вираховувати день, коли я можу спокійно відвідати власний зал.
Як правило, це були другі половини понеділка, середи та п’ятниці. Уроків у ці дні за розкладом було мало, та й багато дітей регулярно знаходили привід не приходити щоп’ятниці.
Я роками працювала вчителькою і не очікувала, що зв’яжуся з такою справою, як фітнес. Я не практикувала подібні речі. Однак, коли чоловік надіслав гроші для “розумного капіталовкладення”, на думку прийшов фітнес-клуб.
Зал вийшов хоч і не особливо сучасним, зате просторим. Старе університетське приміщення виявилося чудовим місцем для тренажерів та іншого обладнання для вдосконалення фігури.
Клієнтська база швидко поповнилася місцевими домогосподарками і співробітницями університету з сусідніх корпусів. І цього цілком вистачало, щоб спокійно утримувати бізнес.
Цієї темної п’ятниці в залі було дуже мало людей, а точніше, була всього одна молода жінка. Я досить часто бачила її вечорами. Однак було в ній щось таке, що мимоволі вселяло занепокоєння.
Зазвичай навіть найзатятіші прихильниці фізичних тренувань не проти відпочити наприкінці робочого тижня. А ця відвідувачка не пропустила жодної п’ятниці Вона буквально тренувалася на межі.
Вона вже привчила себе до подібних навантажень. Тільки так вона могла хоч на час забути про все погане, але ж їй було про що подумати. Про нещасливий шлюб, про непрості стосунки з новим чоловіком, про дитину.
І про майбутнє, яке вона насилу уявляла. Навіть попри постійні тренування і обмеження в їжі, ця дівчина весь час здавалася новому чоловіку надто великою. Та й узагалі він любив знаходити в ній різні недоліки.
Іноді він обзивав її і називав словами, які не хотілося згадувати. Зазвичай це відбувалося, коли в нього був поганий настрій або коли вона була надто весела. А та, своєю чергою, намагалася згладити ситуацію.
І коли в неї це виходило, то старанно робила вигляд, що все гаразд. Дівчині було страшно залишатися самій. Вона розуміла, що перебувати поруч з цим чоловіком не найкращий варіант.
Але, з іншого боку, він уособлював якусь-ніяку підтримку, та й з дитиною у нього непогані стосунки. Але, куди все це заведе далі, невідомо. Ці думки й гнали її до спортзалу. Тут не було нікого, хто міг би її засудити.
Завдяки тренажерам вона на короткий час могла відчути себе сильною і вільною. Я окликнула її. Дівчина з подивом подивилася на мене і раптом ледь не заплакала. Вона злізла з тренажера і раптом впала на коліна.
Сльози полилися струмком, у залі пролунали ридання. Як же вона не хотіла повертатися додому. А зараз її ще й виженуть за ці дурні сльози. Та я лише обійняла її за плечі й спробувала підняти на ноги.
Я терпляче чекала, поки дівчина виплачеться, бо розуміла, що в такому стані людину не можна нікуди відпускати. І, на свій власний подив, я була готова залишатися стільки часу, скільки було б потрібно.
У якийсь момент дівчина затихла, а я почала ставити запитання. Ми просиділи так близько години. Запитання швидко перейшли в розповідь історії, яка вже давно потребувала озвучування.
Дівчина сама була здивована тому, скільки всього в неї на душі. І тому, скільки всього їй було розповісти. Я уважно слухала її і співпереживала. Я й подумати не могла, що за відвідуванням спортзалу стільки подій.
Тоді я сказала, що ніхто не повинен терпіти приниження, тим більше при своїй дитині. Це жахливий приклад. Розповіла, що працюю з дітьми і бачила вже багато таких випадків. Та й самотність не страшна.
Адже набагато гірше опинитися замкненою з людиною, яка змушує почуватися самотньою і нещасною. Після тривалої бесіди дівчина пішла з мого фітнес-клуба. Бесіда зі мною подіяла на неї як заспокійливе.
