Тамара Коваленко не любила Новий рік. Щоразу буквально з жахом чекаючи наближення такого улюбленого всіма свята.
І справа була не в тому, що ця молода жінка вирізнялася нелюдимістю чи похмурістю – зовсім ні!
Просто її чоловік Толик вирізнявся рідкісною гостинністю. Ось подобалося чоловіку славитися серед друзів і знайомих хлібосольним господарем, щоб усі говорили:
– О, Толик – широкої душі людина, нічого йому для людей не шкода. Знає толк і у напоях, і в закусці, не те, що деякі жадюги.
На Новорічні свята у Коваленків зазвичай збиралося щонайменше два десятки гостей.
Частування начебто готували у складчину, і ніхто не приходив із порожніми руками: хтось приносив салат, хтось напої, хтось фрукти. Але ж новорічний стіл повинен ломитися від холодних і гарячих страв – інакше ганьба господині.
Ось їх і готувала для запрошених гостей із напругою всіх сил Тамара, бо у Толика на 31 грудня завжди виявлялися якісь термінові справи. Він тікав ще з ранку, щоб з’явитися буквально перед приходом усієї компанії, коли дружина вже падала з ніг від втоми.
Яке тут святкування!
Гості, тим часом, їли, танцювали, співали пісні і знову сідали за стіл, здивовано поглядаючи на змарнілу від перевтоми господиню квартири, якій явно не хотілося веселитися.
Вона з жахом думала, що коли ця орда розповзеться по будинках, їй доведеться ще перемити гору посуду. До речі, у цій справі на допомогу Толика теж не можна було розраховувати, бо він страждав від головного болю , незмінно скаржився , що в нього трясуться руки, а то й зовсім (наче навмисне) бив посуд із парадних сервізів.
– Новий рік – сімейне свято, – щоразу наприкінці грудня намагалася врізати не в міру гостинного чоловіка Тамара. – Давай проведемо його разом із дітьми.
– І що то за свято тоді вийде? Ні повеселитися до ладу, ні закусити, ні поржати над анекдотами з чоловіками, – моментально повставав від такої перспективи Толик. – Я відпочити хочу, розслабитися.
– Я теж працюю, і теж хочу відпочити, – заперечувала Тамара. – Чому ми кожен Новий рік збираємо всю компанію у себе? Я теж не проти, прихопивши вазу з оселедцем під шубою, вирушити до когось у гості.
– Люба, але ж ти найкраще готуєш. Пам’ятаєш, якось ми справляли Новий рік у Ткаченків, то всі залишилися голодними. У Єгорових батьки хворі, а від їжі Коваль Галки навіть свині відвернуться.
– Нічого, я і вдома потім доїм!
– Ну, Томо, все ж таки тебе так хвалять. Невже неприємно?
– Приємно? Це ж каторга щорічна якась, а від тебе жодної допомоги.
– Скажеш теж… каторга, – відмахувався Толик. – А я не допомагаю, бо мене директор перед Новим роком, як на зло, постійно напружує якимось терміновим дорученням. Не звільнятися ж, щоб допомогти тобі сир різати. І взагалі…
Толик, зворушливо посміхаючись, обіймав дружину.
– … не гнівайся, Тамаро, але всі так напрошувалися до нас у гості, що в мене не вистачило духу відмовити. Ти не уявляєш, як вони раділи, отримавши запрошення.
– Я також раділа б, якби щороку за мене хтось святковий стіл готував, а я б тільки їла та танцювала.
Невідомо, скільки б це тривало, якби якось 30 грудня Тамара не зустріла в магазині Лізу Ткаченко. Подивившись на завалений з верхом продуктами візок, жінка легко і радісно перевела подих.
– Ну ти, Томко, даєш! Як тебе вистачає щороку нам бенкет горою влаштовувати?
Тамара рипнула зубами – співрозмовниця вдарила по самому болючому.
– Та я б із задоволенням до тебе в гості сходила.
Обличчя Лізи невдоволено витяглося.
– О, ні. Визволи мене від цього. Я люблю на святах веселитись, а не біля плити стояти. До того ж твій Толик каже, що ти любиш готувати. Він минулого разу увесь день 31 грудня у нас вдома просидів. Сказав, що ти терпіти не можеш, коли на кухні під ногами хтось крутиться. Мовляв, з хати навіть виганяєш, і йому податися нема куди.
До речі, цього разу я замість салату, ковбасу та сир для нарізки до столу принесу, бо до Салону краси записалася і пробуду там до вечора. Знаєш, є прикмета – як Новий рік зустрінеш, так і проведеш. Хочу весь рік виглядати красивою та свіжою.
Терпіти не можу жінок, що за собою не доглядають. Знаєш, є такі розпусти. Чи не жінки – придатки до кухонного комбайна.
– У-гу, – насупилася Тамара, зиркнувши на візок. – Ти маєш рацію… саме розпусти – придатки до кухонного комбайна.
“Добре, що ще не розплатилася на касі”.
Повернувши вміст візка на колишні місця, Тамара вийшла з магазину з невеликим пакетом із найнеобхіднішим.
Додому вона повернулася в стані такого сказу, що її навіть трясло. Значить, Толик брехав, що затримується на роботі, а сам тим часом був у друзів, щоб зберегти сили та настрій для нічної гулянки.
Спочатку розлючена жінка хотіла влаштувати чоловіку скандал, але Толик повернувся додому пізно. Тамара вже лежала в ліжку, коли почула, як чоловік грюкає дверцятами холодильника в пошуках чогось смачненького.
– Томо, – незабаром з’явився він на порозі спальні. – А чого це в холодильнику лише борщ та картопля? Ти чому не купила нічого до свята? Завтра півдня промотаєшся по магазинах, а готувати коли збираєшся?
На той час гнів у Тамари вже вщух, але образа залишилася, і жінка вирішила провчити чоловіка – так, щоб надалі не кортіло її обманювати.
– На жаль, любий, і закуповувати продукти, і готувати частування доведеться тобі одному. Мені доручили завтра приготувати та розвезти подарунки пенсіонерам нашого підприємства. А там перелік на три сторінки. Дай Боже, до Нового року додому повернутися б.
Тамара працювала у бухгалтерії м’ясокомбінату і два дні тому вже привітала пенсіонерів, але чоловікові про це знати було необов’язково.
Толик змінився в обличчі.
– Але, Тамаро, – обурився він, – мені теж на роботу треба.
– Відпросися, – відрізала Тамара. – Ти щороку 31 грудня допізна працюєш. Можна хоч раз і начальству піти назустріч такому незамінному працівникові.
– Ти не розумієш: мене потім директор так зашпигує, що хоч звільняйся! – заволав чоловік, явно незадоволений таким поворотом справи.
– Вигадай щось?
Тамара лише зручніше влаштувалася на подушці і навмисне позіхнула.
– А що тут можна вигадати? Обдзвонюй всю компанію і скасовуй свято. Нехай зустрічають Новий рік в іншому місці… у Ткаченків, наприклад.
Толик розгубився.
– Томо, як же так? Адже люди не готувалися, сподіваючись на нас.
– Тоді вставай за плиту сам.
– Але я не вмію.
– У Ютубі ролики покрокові подивишся, та й твої друзі з собою щось принесуть.
– Вони принесуть! – ображено заволав Толик. – Нісенітницю якусь неїстівну.
– Ось це і будемо їсти.
Ніколи ще Тамара так не проводила час напередодні Нового року. Замість метушливого чаду біля плити, вона весь день повільно прогулювалася містом, сиділа в кафе, відвідала Новорічну виставу, пройшлася магазинами, купивши собі на новорічному розпродажі гарну сукню.
Почувалася Тамара при цьому справжньою авантюристкою – як мінімум, школяркою, яка прогулює важливу контрольну роботу. Було і весело, і азартно.
Толик раз у раз надзвонював їй по телефону, благаючи поквапитися. Просив закликати матір до своїх обов’язків і дітей, але Тамара відповідала і негайно відключалася.
З’явилася вона вдома, зустрівшись у під’їзді з першими гостями, і мала змогу насолодитися їхніми обличчями, побачивши порожній стіл.
Зрозумівши, що Коваленкі не встигнуть приготувати частування до Нового року, розфуфиреним гостям довелося пов’язувати на святкові сукні фартухи і поспішати на кухню, щоб допомогти господарям.
У результаті печеня виявилася пересушеною, а картопля, навпаки, недосмаженою. Салати настільки потопали в майонезі, що неможливо було вгадати інгредієнти. Загалом, гості, делікатно поколупавшись у малоїстівному частуванні, щось перехотіли танцювати і веселитися, покинувши під різними приводами квартиру Коваленків, щойно годинники пробили дванадцять .
– Тобі не здається, – задумливо запитала Тамара засмученого чоловіка, – що всі ці роки твої друзі до нас приходили, щоб тільки поїсти безкоштовно?
Дивно, але цього разу Толик не став захищати своїх приятелів.
– Недобре вийшло, – погодився він. – Ось наступного року…
– … або самі йдемо в гості, або зустрічаємо свято в сімейному колі. І ніяк інакше, – жорстко заявила Тамара.
І змучений Толик не знайшов сил заперечити, щоправда, зауваживши, перед тим як вирушити мити посуд на кухню…
– Ти сьогодні маєш чудовий вигляд.
– Це тому що на мені гарна сукня, а не костюм кухонного комбайна! ….
