Мені скоро вже 50 і я досі живу в одній квартирі з донькою. Проблема в тому, що в мене однокімнатна квартира, тож усамітнитися не виходить ні в кого. В мене ще є син, але він поїхав до іншої країни.
З чоловіком я розлучилася, тому на двох місця цілком достатньо. Моїй мамі 68, тато давно нема, і вона теж мешкає в однокімнатній квартирі. Але увагою не обділена, тому що жінка досі статна і видна.
Заміж вона повторно не вийшла, хоч, напевно, могла б. А так у неї є залицяльник, чоловік її віку. Буває, що поживе в неї кілька днів, а потім знову їде. Він із іншого міста.
Я якось спитала, чому він не залишиться. За його словами, сильно прив’язаний до родини своєї дочки, не хоче їх кидати. І ось у такому підвішеному стані вони й живуть.
Отже, моя донька вийшла заміж, хлопець добрий, жвавий, теж у нього одна мама, живе в гуртожитку. Спілкуємось ми нечасто, вона трохи соромиться, а я підганяти її не хочу. Молоді вже чекають на дитину, а жити немає де.
Виходить, потрібно винаймати їм квартиру. І тут я подумала, що ж у нас з мамою є по квартирі. Подзвонила їй і говорю, мовляв, перебирайся до мене, нехай у твоїй молоді житимуть. Все їм буде простіше.
А ми якось розберемося. Але, на мій подив, мама навідріз відмовилася! Заявила, що звикла жити сама і нікуди перебиратися не буде. Виходить, що кожна залишиться у своїй квартирі, а молодим доведеться знімати!
Мене це навіть якось розлютило. Я не витримала і знову зателефонувала мамі. Сказала, що коли не хоче переїжджати вона, тоді переїду я. Хоче вона чи не хоче, не має значення.
Я в тій квартирі прописана, а отже, маю повне право там жити, бо мені не байдужа доля моєї доньки. Хай що хоче, то тепер й робить. Загалом уже кілька тижнів живу в неї, хоч вона зі мною зовсім не розмовляє.
Зіпсувалися стосунки і з моєю донькою. Намагаюся пояснити їй, що онука ні в чому не винна, це тільки моє рішення. А їй треба надати можливість жити нормально, будувати сім’ю. Загалом атмосфера вдома досить токсична
Дійшло до того, що ми посварилися, і я заявила мамі, що якщо її ставлення не зміниться, тоді піду до юриста, щоб цю квартиру продати. Але тоді нехай не розраховує ні на мене, ні на онучку.
Це вона зараз ще ходить на роботу і залицяльника приймає. Але хто знає, що буде згодом? Чесно, не розумію її. Як можна так ставитись до власних дітей? Ми вже пожили своє, то нехай тепер діти поживуть.
