– Привіт, сестричко! Давно ми з тобою не зідзвонювалися, – Юлі було дивно чути голос старшої сестри: востаннє Ольга телефонувала їй два роки тому, коли родички ще жили в одному місті.
– Привіт, – насторожено відповіла жінка. – Так, давненько.
– Як у тебе справи? Як столичне життя? Усе нормально?
– Усе добре, спасибі… – протягнула Юля. Вона припускала, що сестра телефонувала їй не просто так… Адже між ними завжди були холодні стосунки. До того як Юлія переїхала, родички постійно сварилися. А тепер старша сестра телефонувала їй як ні в чому не бувало.
– Слухай, Юлю, тобі мама нічого не говорила щодо Платона? – Оля більше не стала прикидатися, що їй цікаве життя сестри, тому вона відразу перейшла до справи.
– Ні, а що з твоїм сином?
– Він цього року закінчив одинадцять класів. Зовсім дорослий став. Місяць тому він подав документи до столичного ВНЗ, а нещодавно ми дізналися, що його зарахували.
– Вітаю, – посміхнулася Юля.
– Ми тут із Володею поміркували і вирішили, що не потягнемо проживання сина у великому місті. Від інституту, звісно, надається місце в гуртожитку, але не думаю, що відправляти туди Платона гарна ідея. Тим паче що в нас є родичі в столиці.
– Правда? І які ж? – іронічно запитала Юля. Тепер вона зрозуміла, для чого їй телефонувала Оля.
– Жартівниця! – розреготалася сестра. – Ти і є наша родичка в цьому місті! Хочу попросити тебе прихистити Платона на якийсь час. Нехай звикне до життя в столиці, а потім ми йому квартиру орендуємо.
– Олю, не думаю, що це гарна ідея, – Юля категорично не хотіла селити у своєму будинку племінника. По-перше, вона була страшенно ображена на сестру, яка все життя її тероризувала. А по-друге, жінка прекрасно пам’ятала сина Ольги. Платон був розпещеним і шкідливим хлопчиськом. Він ніколи нікого не слухав і завжди на всіх огризався.
– Чому це? – здивовано запитала Оля. – Ми так на тебе розраховували. Будь ласка, піди нам назустріч. Століття цього не забуду!
– Олю, я ж пам’ятаю твого сина. Ти з ним сама не справлялася, а тепер хочеш, щоб він жив у мене. Із хворої голови на здорову перекласти відповідальність хочеш?
– Та коли це було?! Платон виріс і давно змінився. Він тепер не такий хуліган, як раніше.
– Не знаю, – відповіла Юля. – Мені потрібно подумати і з чоловіком порадитися.
– Звісно-звісно, – квапливо відповіла Ольга, – тільки ти одразу дай мені знати, як вирішиш.
Розпрощавшись із сестрою, Юлія навіть не думала розмірковувати на цю тему. Вона не хотіла приймати племінника, але не стала про це говорити Олі одразу. Однак жінка й гадки не мала, що старша сестра вирішить підключити до умовлянь важку артилерію.
Зрештою Юлі стали надзвонювати мати, батько, і навіть тітка. Усі вони слізно благали прихистити Платона на якийсь час.
Жінка спочатку пручалася, але потім була змушена погодитися. Вона не хотіла виглядати стервою в очах родичів.
Племінник приїхав до Юлі напередодні Дня знань. Довговолосий підліток вальяжно увійшов у квартиру тітки і, озирнувшись, видав:
– Ну, де моя кімната?
– У тебе тут не буде своєї кімнати, – жінка майже одразу пошкодувала, що погодилася на всю цю авантюру. Але давати задню було вже пізно. – Ось вітальня. А ось диван, на якому ти спатимеш.
– Ммм, – невдоволено фиркнув хлопець. Він увійшов у велику кімнату і поставив брудну валізу просто на світлий килим. У цей момент Юля навіть здригнулася. Вона була охайною жінкою і завжди стежила за порядком у домі.
Однак валіза на світлому килимі була не найстрашнішою подією. Дуже скоро Платон довів тітці, що за два роки він анітрохи не змінився. Такий самий вередливий хлопчисько постійно залишав за собою купу сміття і бруду.
– Я ж тобі казала, що в нашому домі кожен миє свій посуд сам! – щодня повторювала Юля. Але племінник навіть не думав прислухатися до тітки.
– Вибач, але я не звик цього робити, – відмахувався хлопець. – У нас удома цим займалася посудомийка. Чому б і вам її не купити?
– Якщо ти так хочеш, то можеш купити її для нас сам або попросити батьків. Через твою лінь я не збираюся витрачати гроші на непотрібну для мене техніку.
Зрозуміло, Платон нічого не купив. Посуд у раковині валявся доти, доки хтось із господарів не прибирав його. У підсумку Юлія сховала тарілки і поставила одноразовий посуд.
– Це що, мені як свині, з картону їсти?! – ахнув Платон, побачивши паперову тарілку й одноразову виделку.
– Якщо ти поводишся як свиня, то годі очікувати царського сервірування. Коли навчишся за собою прибирати, поверну нормальний посуд, – відрізала Юля.
Цілих три місяці вона терпіла свинську поведінку молодого родича. Але потім навіть її спокійному чоловікові все це набридло.
– Тобі не здається, що Платону час переїхати? – запитав Льоня.
– Ще й як здається, – кивнула жінка. – Завтра зателефоную сестрі і скажу, щоб вони шукали синові іншу квартиру.
Однак Ольга сприйняла прохання Юлі без особливого ентузіазму:
– Чому? Хіба тобі шкода дивана для племінника? Його ж цілими днями не буває вдома. Він приходить додому тільки на ніч.
– Це тобі Платон такі казки розповідає? – усміхнулася сестра. – Коли ми з Льонею їдемо на роботу, твій син ще спить. А коли повертаємося – він уже вдома. Якби Платон був охайним, то інша справа. Але ти навіть не уявляєш, що він у нашій квартирі витворяє.
– Гаразд, зрозуміла, – сухо відповіла Оля. – Щойно ми знайдемо відповідне житло, Платоша одразу ж з’їде!
Але ні через місяць, ні через два батьки хлопця так і не зняли квартиру для сина. А він усе нахабнішав і нахабнішав…
Якось раз жінка з чоловіком поїхали в гості. Додому вони повернулися дуже пізно. Коли подружжя увійшло до своєї квартири, вони були шоковані. У їхньому будинку ходили якісь незрозумілі люди. Вони диміли просто на кухні й там же розпивали міцні напої.
– Платоне! – після побаченого Юля розлютилася. – Хто тобі дозволив запрошувати сюди своїх друзів?
– А що такого? – почав обурюватися хлопець. – Подумаєш. Шкода, чи що?
– Зараз же випроваджуй їх звідси і збирай свої речі! Щоб завтра, коли ми з Льонею приїдемо з роботи, тебе тут не було!
– А куди я піду?! – Платон витріщив очі на тітку.
– Мене це не хвилює! – відрізала жінка.
Весь наступний день телефон Юлії буквально розривався від дзвінків родичів. Спочатку їй зателефонували батьки. Потім тітка, а вже після обіду з сестрою вирішила поговорити і сама Ольга.
– Ти чому мого сина виганяєш? У тебе совість є?
– У мене?! – таке нахабство ошелешило Юлю. – Ти знаєш, що влаштував твій син у моїй квартирі?
– Так, він сказав мені, що просто запросив друзів з інституту. Що такого? Він же молодий хлопець. Йому хочеться розважатися.
– А я тут до чого? Нехай розважається в іншому місці! Я твого сина прихистила. Прибирала за ним усі ці місяці, ніби він маленька дитина. А тепер я ж і винна!
– Звичайно, винна! Де ми так швидко знайдемо йому квартиру?!
– Олю, у вас на пошуки було кілька місяців. У цьому місті орендувати житло можна за добу!
– Можна, але скільки це коштуватиме, ти знаєш? Якщо ти виганяєш мого сина, то сама й оплачуй оренду.
– Що?! – Юлія не вірила своїм вухам. Вона знала, що Ольга була нахабною жінкою, але щоб настільки… – Значить, так! Дзвони своєму синові і скажи, щоб зараз же вимітався з нашої квартири! Я не хочу його бачити, коли приїду з роботи. Якщо у вас немає грошей на оренду, то нехай їде в гуртожиток. Тисячі студентів так живуть!
– Мене не хвилює, як живуть інші студенти, я хочу…
– Усе! Забудь слово хочу! Купиш свою квартиру в столиці, тоді й будеш хотіти! А зараз нехай твій синок вимітається! Інакше його виженуть поліцейські! – Юля так і не дала сестрі закінчити фразу. Вона вимкнула телефон і заблокувала номер Ольги.
Після цієї розмови жінці ще багато разів телефонували мама, бабуся та інші родичі. Але вона не брала слухавки. Юля не хотіла ні перед ким виправдовуватися і пояснювати, чому так вчинила.
До вечора телефон жінки вщух, і тільки тоді вона видихнула з полегшенням. Після роботи за Юлею заїхав чоловік, і вони обидва рушили в бік будинку.
Коли подружжя увійшло до квартири, вони одразу зрозуміли, що там нікого не було. Тільки-но молоді люди зраділи, що Платон з’їхав, як перед ними постала жахлива картина. Усі меблі у вітальні, спальні та кухні були перевернуті . По квартирі валялося сміття, пакування і якісь крихти. На кухні були розбиті тарілки і чашки, які Платон все-таки знайшов… А в кімнатах некерований підліток навіть перевернув горщики з квітами.
– Оце так, – протягнув Льоня, розглядаючи свій улюблений килимок, який був білим, а став практично чорним.
– От же негідник! – крикнула Юля і стала судорожно набирати номер Ольги. Та відповіла, але не відразу.
– Чого тобі? Хотіла вибачитися? – почувся нахабний голос у слухавці.
– Вибачитися?! Правильно кажуть, яблуко від яблоні! Твій улюблений синок перед відходом розгромив усю нашу квартиру! І що ми будемо з цим робити? – вона показала сестрі хаос і зіпсовані меблі на відеодзвінку.
– Хм, – у слухавці почулося секундне мовчання, – ну, знаєш, люба, ти сама винна. Не треба було виганяти мого сина.
– Я винна?! – закричала Юля, але потім вона глянула на свого незворушного чоловіка. Той стояв поруч і демонстративно хитав головою. Після цього жінка трохи вщухла. Вона зрозуміла, що мав на увазі Льоня. Доводити щось Ользі не було жодного сенсу, а вимагати від неї компенсації – тим більше.
– Так, ти маєш рацію. Це я винна. Не треба було погоджуватися і приймати твого невихованого сина. Більше мені ніколи не дзвони. Забудь, що в тебе є сестра.
Поклавши слухавку, Юля з вдячністю подивилася на Льоню. Якби не він, то її скандал із сестрою досі б тривав. Але це не принесло б результату. Адже Ольга все одно не прийняла б, що неправа.
Прибравшись у квартирі, подружжя ще довго згадувало Платона. Олії у вогонь підливали й родичі: вони ще кілька разів намагалися “напоумити” Юлю, але в них нічого не вийшло. Жінка більше не збиралася йти в них на поводу і робити щось проти своєї волі.
– Я вам не нянька-прислуга, а вдома у мене не дитячий садок. Наступного разу я пущу когось із рідні тільки за гроші, причому виділю не диван у вітальні, а комору! – викарбувала вона, коли мати вкотре завела розмову про Платона й Ольгу.
На цьому питання гостей було закрито.
Через кілька місяців Юлія дізналася, що Платона відрахували з інституту. Хлопець зв’язався з поганою компанією і навіть потрапив до поліцейської дільниці. Щоб визволити його звідти, Ольга знову спробувала зв’язатися з сестрою. Але Юля так і не відповіла родичці. У підсумку горе-батькам довелося самим приїхати в столицю і заплатити штраф, який було накладено на їхнього сина.Чомусь навіть у цьому випадку Ольга звинувачувала сестру.
– Якби Платоша жив у Юлі, він би не вплутався в це… – голосила вона.
– Точно! Не пощастило нам із ріднею, – підтакував її чоловік. – Злі вони й жадібні…
– Ага…
