Спочатку з матір’ю Паші у мене були гарні стосунки. Але коли вона дізналася, що після одруження ми плануємо переїхати до моєї однокімнатної квартири та жити окремо, її ставлення різко змінилося. Причому змінилося у гірший бік.
Спочатку вона переконувала, що нам краще жити у її великій квартирі, а мою здавати в оренду. Потім почала дорікати Паші, що він збирається її покинути, адже вона вже “літня і самотня жінка”. Щоправда, свекруха ще навіть не на пенсії, хоч ніде не працює.
Потім вона начебто змирилася з нашою позицією, але зажадала, щоб чоловік після роботи кожен день до неї заїжджав. А кожних вихідних ми вдвох маємо приїжджати до неї в гості. Чоловік у мене людина м’яка і не міг не погодитися. Тим більше, що вона інакше погрожувала взагалі перестати з нами розмовляти.
Те, що чоловік щодня затримується після роботи, мене незабаром почало дратувати. Я завагітніла і теж потребувала його уваги. Та й сама до свекрухи їздити перестала, адже було важко (і не дуже хотілося, правду кажучи).
Паша почав рідше їздити до матері. Тоді вона сама почала до нас приїжджати. Приїде ще засвітло, поки Паша на роботі, і розповідає мені всякі гидоти. Говорить, що це через мене син від неї відмовився. Постійно шукає, що я не так зробила, щоб зазначити, яка з мене погана господиня.
Я не так вихована, щоб їй відповідати у її стилі. Та й не можу перестати пускати її на поріг. Паша і так переживає через матір, і я не хочу зробити все ще гірше, не хочу остаточно зіпсувати стосунки. Тому доводиться терпіти та мовчки вислуховувати її претензії.
Не розумію, що з нею не так, і чому вона так до мене ставиться. Інша раділа б, що у дітей є окреме житло, а свекруха примудряється тут ще й проблему знайти. Підозрюю, що й онукові вона рада не буде.
