Як давно ви купували собі зимове взуття? Не якісь там кеди або шльопанці, а хороші, добротні чоботи? Я ось уже свої не міняла п’ять років. На жаль, передчуваю, що подібну покупку я зроблю ще нескоро.
Я у декреті. Життя для дитини до останньої краплі. Ніякого комфорту для себе. Нашому з чоловіком первістку вже три роки, але я все одно змушена сидіти з ним у декретній відпустці.
Так сталося, у нас немає можливості залишити його одного з нянею або бабусею, а дитячий садок теж не варіант, з особистих причин. Тож доводиться мені вчити сина, розважати його і стежити за порядком у домі.
Поки чоловік заробляє гроші, я залишаюся на господарстві. Хоча, якщо чесно, останній рік я не розумію, як я на це погодилася. У такій моделі сім’ї мені нічого не подобається. Хочеться погуляти з подругами і розслабитися.
Але немає такої можливості. З іншого боку, чоловік. Думаєте, поки я сиджу вдома й обростаю жиром, він там мільйони заробляє? Раніше я теж працювала. Причому, за професією.
Бухгалтерія не те щоб мій коник, але це профільна тема, в якій я щось та розумію. Знову ж таки, сидіти і переписувати цифри з однієї колонки в іншу – не межа мрій. Тісний кабінет, колеги-пліткарки, постійно незадоволене начальство.
Але це робота! Вона приносить гроші, дає якусь свободу. І навіть спілкування з іншими людьми. Хоч би якими вони були снобами і ханжами, з ними завжди можна завести діалог, попліткувати.
Абсолютна протилежність тому, що я маю зараз. Як мені нудно слухати останні новини від чоловіка, коли він приходить додому. Начебто я ув’язнена і до мене прийшли на короткострокове побачення.
Але і це ще не все з того, що мене не влаштовує в даний момент. Гроші. Так, дійсно, така ось я меркантильна. Раніше гроші не були для мене проблемою. Я вважаю, що на сімейний бюджет потрібно витрачати лише частину зарплати.
А решту суму витрачати так, як вважаєш за потрібне. І це працювало. Але тепер, коли в мене зовсім немає ніяких грошей, я повністю залежу від чоловіка. Змушена просити його купувати речі для дитини і для себе.
Що в цьому може бути хорошого, коли доросла 30-тирічна жінка просить у чоловіка навіть не грошей, а просто купити звичайні предмети жіночої гігієни. Зараз у всіх справи не дуже, тож терміново потрібно затягнути паски.
Виходить, вимушена економія потрібна. Але на кому економити? На дитині не можна, на собі не вийде. Значить, нехай буде економія на дружині, вона все одно цілими днями дивиться серіали з ноутбука, навіщо їй новий одяг?
І це дуже ображає. Жінка повинна ходити по магазинах і купувати собі щось нове, так ми запрограмовані. Я не можу, як чоловік, роками носити одну й ту саму сорочку в клітинку і дві пари однакових штанів.
Крім того, тепер мені потрібен одяг більшого розміру. Адже після пологів потрібно нормально відновитися, а в мене тут жодної фізичної активності. Гімнастика перед телевізором? Це працює тільки в кіно.
Але з останнього, що вивело мене з себе, була пара моїх старих чобіт. Вони порвалися. Мало того, що старі, так ще й тепер вузькі для мене стали. У районі щиколотки мої ноги стали ширшими, і старе взуття викликає дискомфорт.
Навіть якщо їх відремонтувати, цей косяк уже нічим не виправити. Значить, потрібно йти в магазин. Але чоловік категорично відмовився купувати обновку. За його словами, до зими я схудну і влізу у відремонтовані чоботи.
А зараз не потрібно поспішати, нехай так і буде. У відповідь на це я б, може, побубоніла кілька днів і заспокоїлася, якби не одне але. Буквально наступного дня чоловік купив собі пару шалених шкіряних туфель.
Хороша фірма, модель і захмарний цінник. На моє німе запитання він одразу ж відповів тим, що його професія змушує завжди мати гарний вигляд. Робота з людьми – це інший рівень, і він сам би хотів вдягнути джинси та футболку.
Напевно, цей випадок із взуттям розхитав мою і без цього втомлену психіку. Я влаштувала скандал, причому не стримувала себе навіть при дитині. Надто вже мені набридло таке життя. Безпросвітна туга, рутина і зневіра.
А тут ще й чоловік ніби вирішив познущатися. Хто знає, може, він витрачає всі гроші на іншу жінку. Я ж абсолютно не знаю, чим він живе більшу частину часу! Тож тепер я думаю про розлучення.
Нічого більше в чоловіка не прошу. Навіть не розмовляю з ним. Граю з дитиною, готую для неї і для себе. Позичила в мами грошей з такої нагоди. Дивлюся на те, що відбувається, з якоюсь байдужістю.
