Мій батько усе життя мав залізне самовладання. Він завжди чітко планував свої справи, а тому досить швидко став мільйонером. Ми рідко бачила його, проте коли бачили, то ці зустрічі запам’ятовувалися всім надовго.
Вийшло так, що мама не витримала залізного характеру тирана-чоловіка і втекла, залишивши мене і мого брата з ним. Мені на момент розлучення батька з матір’ю було п’ять, а ось братові всього три.
Відтоді минуло багато років. Я сильно злилася на матір через те, що та покинула нас з татусем і його жахливим характером. Я розуміла, що нам дуже пощастило, адже ми забезпечені, але любові та підтримки не вистачало.
Батько вимагав повної покори від мене, а от з братом не був таким суворим. Можливо, тому, що хлопчик був ще зовсім малюком. Я відчула на собі все невдоволення тата. Йому не подобалося, як я одягалася, з ким спілкувалася.
До свого 18-річчя я вже твердо вирішила втекти з дому. Звичайно ж, батькові не було про це відомо. У 20 років я зустріла хлопця, з яким втекла. Ми купили невеликий фургон на мої заощадження та вирушили подорожувати.
Будиночок на колесах став для мене звичним житлом. Через кілька років в нас з’явилася перша дитина, а ще через три роки – друга. Батько не знав про те, де і як живе його дочка.
Я всіляко приховувала від нього своє життя і не спілкувалася з ним багато років. Я знала, що батько зненавидить мого чоловіка, а для онуків стане таким самим тираном-дідусем, яким був для неї батьком.
Нехай у нас не було багато грошей, та й жили вічно в мандрівці, проте ніхто не намагався продавити психіку своїми безглуздими принципами та правилами. Одного разу ми зупинилися біля заправки на кілька годин.
Я хотіла закупитися продуктами в супермаркеті неподалік. Взяла діточок із собою і разом пішли закуповуватися. Біля супермаркету стояла всього одна машина і мені вона здалася трохи знайомою.
Проходячи повз, я заглянула у вікно і побачила свого батька. Він витріщив на мене очі, а потім здивовано втупився на дітей. Я ніяк не зреагувала і попрямувала далі. Я все ще була зла на тата і не мала жодного бажання спілкуватися.
Однак раптово він вискочив з машини і наздогнав мене. У його очах були сльози. Він опустився на коліна і попросив вибачення за те, яким жахливим татом він був усі роки.
Він просив вибачення за все, аби тільки вона дозволила йому зрідка бачитися з онуками і допомагати їм. Я була здивована і зворушена. Батько ніколи не просив вибачення. Ніколи.
Я сказала, що дозволю, але лише за умови, що він не буде тиснути на дітей своїми принципами і безглуздими вказівками. Батько сказав, що вже давно змінився.
Після того, як я втекла, він зрозумів, наскільки неважливі гроші і влада, коли немає сім’ї. До речі, мій брат через рік після того, як я пішла з дому, пішов в інший світ. Батько залишився зовсім один.
