Я жив один. Крихітну квартиру в невеликому чотириповерховому будинку купив близько 10 років тому. Ніхто із сусідів мене не знав. Тільки й помічали, що я гуляю з собакою та йду у магазин. Я був небагатослівним.
Сусідам вдалося дізнатися, що діти в мене є, але десь далеко. І начебто все йшло своєю чергою, поки моя квартира не зацікавила місцевого бізнесмена. Він відкрив магазин у підвалі будинку, але хотів розширити територію.
Заважала йому, зрозуміло, моя квартира, або правильніше сказати я. Чоловік прийшов до мене з діловою пропозицією – хотів дати мені грошей аби я поїхав. Продавати квартиру я все ж таки відмовився.
Бізнесмена такий стан справ не влаштував. Він почав намовляти мешканців будинку проти мене. Сам ділок проживав у сусідньому під’їзді і добре знав больові точки сусідів. Розповідав, що нічого терпіти мого пса.
Він же напевно гавкає і гадить. А чи прибираю я за ним? Подібні думки чоловік став навіювати іншим мешканцям будинку, але це ще куди не йшло. Бізнесмен став робити капості мені.
То пошле шпану якусь двері обмалювати, то поштову скриньку зламати, то сходовий прохід брудом заляпати. Сусіди обурювалися і сердилися на мене. Але що я міг вдіяти у свої 80 років?
Якось підійшов до цього ділка і по-людськи попросив припинити це все, але до нього було важко достукатися. Я засмутився після розмови з цим чоловіком. Прийшов додому, а там знову двері розмальовані та чимось облиті.
Я обережно відчинив двері і ледь зайшов усередину, як почув гнівні крики сусідів. Я пройшов до кімнати, обійняв собаку, який одразу ж підбіг до мене, і заплакав, але ж раніше в мене була дружина і син.
Тільки їх вже нема, а я є. В мене ще є старший син, але той ніколи особливої теплоти до мене не відчував. Щойно матері та іншого спадкоємця не стало, дав трохи грошей, а великий сімейний будинок продав.
Пощастило, що я зміг купити хоч таку квартиру, а тепер і тут від мені життя немає. Я вирішив, що краще вже піде прогуляється з улюбленою собачкою, ніж сидітиму в чотирьох ненависних стінах.
Я вийшов на сходову клітку, але собака занадто сильно хотів на вулицю. Я не втримав повідець, і тварина щодуху понеслася на вулицю. Я поквапився слідом, але тільки-но він вийшов із під’їзду, як побачив, що машина бізнесмена навмисно мчить на безпорадну тварину.
Я закричав з усієї сили, але було пізно. Коли на крик збіглися сусіди, то зрозуміли, що рятувати собаку вже не має сенсу. Вбивця знизав плечима і запевнив, що тварина сама кинулася під колеса.
Я довго плакав над маленьким тільцем улюбленої собаки, а потім впав поруч із твариною. Поки я був у лікарні, то хвацький бізнесмен усіма неправдами заволодів моєю квартирою.
Я знайшов вихід, старший син все ж таки мене приютив на якийсь час. Але хочу сказати одне – доля відповіла тому бізнесменові. Його магазин повністю згорів, дружина пішла, а він звинувачував у всьому мене.
