Я б ніколи не подумала, що у мої роки зі мною станеться щось подібне. Такі ситуації я бачила лише в серіалах. Але ж то серіали, вигадка, плід роботи сценаристів, але аж ніяк не життя
Я одружена 35 щасливих років. З чоловіком ніколи не сварилася, завжди мирно, спокійно жили. Він моя підтримка та опора. За ці роки ми стали хорошими товаришами, завжди дбаємо один про одного.
Самотні подружки біля під’їзду заздрять, коли ми йдемо під ручку у магазин. Я ніколи не думала, що опинюся в складній ситуації, в яку потрапила зовсім нещодавно. Я вважала, що так не буває у реальному житті. Але це сталося.
У парку я зустріла своє перше кохання — однокласника. Він поволі прогулювався на самоті, виявилося, що він не одружений. Ми почали з ним спілкуватися, він розповів, що розлучився кілька років тому.
Я нічого поганого про свого чоловіка сказати не можу, але ми з ним начебто чужі люди. У побуті все добре, але ми майже не спілкуємося, тільки мовчки дбаємо один про одного, бо так належить.
З моїм першим коханням ми начебто були втрачені у просторі всі ці роки і раптом притяглися один до одного за велінням долі. І я подумала, що раз у школі у нас нічого не вийшло, можливо зараз все вийде.
Діти у мене дорослі, і я відчуваю, що він до мене небайдужий. Може, я собі це вигадала, бо сама почала думати про нього постійно? Іноді я навіть готова поговорити з чоловіком про розлучення.
Може розійдемося як дорослі люди, без образ та сцен? Я вже не в тому віці, коли звертають увагу на те, що люди скажуть. Хочеться прожити решту життя добре. Тільки я розумію, що діти не схвалять такого рішення.
Вони дуже люблять батька і не допустять, щоб я його проміняла на першого зустрічного, хоч для мене цей зустрічний має велике значення. Я вже у літах, але хочу ризикнути. Може, я помиляюсь і в нього інші наміри. Тоді чи можу я повернутися до чоловіка?
