Я розлучився три роки тому. Коли колишня дружина подала на аліменти, я розумів, що маю підтримувати її та сина, тож до цього дня даю грошей навіть більше, ніж треба.
Проблема в тому, що вся моя зарплата опиняється у гаманці у колишньої дружини. Коли ми розлучилися, я погоджувався на всі умови. Я люблю свого сина і дбатиму про нього, але колишня вже переходить всі межі.
Попри те, що я плачу і аліменти, і, крім того, даю кошти на гуртки та одяг, вона каже, що це нормально, так і має бути. А сама навіть не намагається влаштуватися на роботу.
Навіщо їй напружуватись, коли я забезпечую і її, і сина? Звичайно, у неї є підробіток на півставки, а потім вона займається домашніми справами та сином. Записала його на караті, додаткові заняття з англійської мови та плавання.
Вона, звичайно, молодець, але я за все це плачу. Нещодавно колишня найняла репетитора для сина. Тільки я ніяк не можу зрозуміти, навіщо дитині у четвертому класі репетитор з математики?
Записувати на гуртки дитину чи ні, вона зі мною не радиться. Вона все робить так, як вважатиме за потрібне. Так, дитині треба розвиватися, але вона впевнена, що за все маю платити я.
Я плачу за екскурсії, за одяг, подарував недавно телефон. Не хочу ні в чому обмежувати сина, але, крім нього, у мене є ще кредит на машину та особисті витрати.
Я розумію, що зараз все коштує дорого, але дружина могла б хоч трохи допомогти мені. А вона мені заявляє, що виховує сина замість того, щоб влаштовувати своє особисте життя. Так далі продовжуватися не може.
Інші чоловіки платять лише аліменти та взагалі ніяк не беруть участь у житті дітей. Так, я їй зрадив, і ми одразу розлучилися, я відчуваю провину. Але я так не можу і прошу колишню взятися за голову.
Вона має знайти постійну роботу, щоб могла подбати про себе та сина. Тому що у мене складається таке відчуття, що я зовсім не розлучився, просто живемо окремо.
