З ним я була знайома майже все своє свідоме життя. Ми разом були в дитячому садку, якраз він підійшов до мене в старшій групі і сказав, що я буду його дружиною. У школі ми теж були в одному класі. Він щоразу то портфель допоможе піднести, то булочкою зі шкільної їдальні пригостить.
Десь із класу п’ятого нас стали дражнити “наречений і наречена”. Я пам’ятаю, цього дуже соромилася, адже я його навіть другом не вважала, але випадок, що трапився в 9 класі, все поставив на свої місця. Він тоді грав за збірну школи з футболу.
В один із матчів він отримав жахливу травму,. Наступного дня, коли я зайшла до класу, я зрозуміла, що мені його не вистачає, його посмішки, його світло-блакитних очей. Я часто відвідувала його, а коли він встав на ноги, ми почали ходити гуляти разом, як пара.
Він подобався всім, але моїх батьків він зачепив тим, що коли він із ними познайомився, він одразу заявив про свої серйозні наміри щодо мене. І так само переконав моїх батьків, пообіцявши, що він не образить мене. Він дотримав своєї обіцянки.
На випускному вечорі він, ставши на одне коліно, освідчився мені, і я погодилася. Але наші батьки переконали нас у тому, що краще зіграти весілля, коли нам буде по 18. Ми вступили в один інститут, на одну професію, ходили всюди за ручку, не розлучаючись.
Після Нового року ми зіграли пишне весілля. Моя бабуся на радощах подарувала мені свою квартиру, сама перебралася до моїх батьків. Його батьки зробили нам ремонт, мої купили нові меблі – живи та радуйся. Ось ми й жили.
Тоді ми щоліта їздили на море, ходили в клуби, потім я завагітніла. Він пурхав біля мене як метелик над квіткою, усю вагітність ледве на руках не носив, а коли народився син, то взагалі ні на крок від дитини не відходив. Після появи дитини, я вирішила кинути навчання і присвятити себе сім’ї.
А через 2 роки, коли він закінчив інститут, йому запропонували вигідне місце в міжнародній компанії в столиці. Коханий погодився, я була в шоці, їхати з малюком, та ще й так далеко, але він мене заспокоїв, що там на нас чекає квартира і гроші на перший час.
Під словом квартира, малася на увазі однокімнатна квартира, в якій вже років 30 ремонту не було, і крім нас там жили величезні таргани, але я мовчала, адже з милим рай і в курені. Потихеньку влаштувалися. Чоловік перший час приходив весь виснажений, постійно бурчав.
Я ж бажаючи йому допомогти, попросила його знайти мені роботу в його компанії і він знайшов. Почала обходити лікарів і дізналася, що знову чекаю дитину. Увечері я сказала про це чоловікові, він подивився на мене, покрутив пальцем біля скроні і сказав, що які зараз діти можуть бути.
І я вирішила позбутися дитини. Через тиждень віддала малого в садок і вийшла на роботу. Поки він звикав, я постійно відпрошувалася з роботи. То вихователь дзвонила і кричала як потерпіла, що дитина плаче, вже голова болить, то ще щось.
Потім дитина почала часто хворіти, один лікарняний, другий і зі мною на роботі розпрощалися. Весь тиждень чоловік зі мною не розмовляв, точніше, розмовляв, криком, звинувачував мене в тому, що я його поставила під удар. В мене ж почалися серйозні проблеми зі здоров’ям.
Доводилося іноді довго лежати в лікарні. У цей час чоловік відмовлявся сидіти з сином, називав мене симулянткою. Після чергової тиради телефоном, я сиділа і плакала в коридорі. До мене підійшла жінка років 40, ми розговорилися. Так я знайшла собі подругу.
Я розповіла про чоловіка, а вона запропонувала послуги своєї няні, дівчинки студентки з педінституту. Дівчина хоч і працювала за гроші, але діток любила. Коли здоров’я пішло на поправку, я знайшла роботу прибиральниці, на півдня, в основному прибирала ввечері.
Коли приходила з роботи, чоловік вже спав. Я й не помітила, як ми перестали спілкуватися, наше спілкування переросло в короткі смс, а вранці в шафі я знаходила гроші, які просила на побут. Потім чоловік почав мене перевіряти, я напишу одне, а він пише, обійдешся, і став давати менше.
Я не розуміла, навіщо я так живу, але йти було нікуди. Якось я зустрілася зі своєю новою подругою. Ми розговорилися, обмінялися номерами, стали іноді зідзвонюватися і гуляти з дітьми. Вона сказала, що в них із чоловіком невеликий квітковий бізнес.
За тиждень після прогулянки мені зателефонував її чоловік і попросив про допомогу. В одному з його магазинів звільнився продавець, а шукати нового, немає часу. Так я влаштувалася на роботу. Робота була хорошою, працювала в теплі, дім, робота, сім’я.
В один момент я не зрозуміла, що сім’ї як такої немає вже, є я, син і його батько, до якого я нічого не відчуваю. Якось я вирішила поговорити з чоловіком, але нарвалася на ураган гніву, ми йому набридли, я і ця дитина. Я йому нагадала, що ця дитина, його син.
Він сказав, що не дуже засмутився, якби нас не було. Я думала, він із гарячки, проплакала всю ніч. Я зрозуміла, що цей чоловік став мені чужим. У ньому нічого не було від того, кого я так любила. Прокинувшись, я побачила, що чоловіка немає, він пішов, не прощаючись.
Я зібрала сина, купила квиток і поїхала додому. Звичайно було важко, допомагали батьки і мої, і чоловіка. Вони все ніяк не могли зрозуміти, чому він так вчинив. Ясність вніс він сам, коли за чотири роки жодного разу не подзвонив, він навіть не поцікавився, куди ми поїхали.
За цей час я влаштувалася працювати продавцем у бутік, син пішов до школи. З подругою ми спілкуємося, вона кличе назад, але я вже не хочу. Півроку тому була зустріч випускників, я прийшла, приїхав і мій чоловік. Він підійшов до мене і запитав, як я.
Я не встигла нічого відповісти, як він попросив розлучення. Я сказала, що це правильне рішення, попросила його номер, за тиждень передзвонила, і ми сходили до суду. До речі, я ніколи не думала, що він відмовиться від сина. Може, це й краще, не потрібні мені його паршиві аліменти.
Після суду ми зайшли в кафе, і він розповів, що в нього є дівчина, вона чекає на дитину. Ми розлучилися, а через півтора місяця, він надіслав мені запрошення в соцмережі в друзі, розповів, що в нього народилася донька.
Я його привітала, він почав писати майже щодня, говорити про кохання. У відповідь я просто поставила на головну сторінку фотку із сином і написала “У мене для щастя є все”. Я подорослішала і більше не вірю у вічне кохання
