Як би важко нам не було, я ніколи не просила допомоги у родичів

За вікном вирували лихі дев’яності, коли мого чоловіка не стало. Я розуміла, що мене чекає з двома маленькими дітьми на руках. Спочатку мені було страшно, але крихітні оченята наших малюків вселяли в мене віру і надію. Хто зможе допомогти їм, окрім мене?

Ця думка вкоренилася в моїй голові і кожен день допомагала мені боротися. Згадуючи той час, я не можу повірити, що ми з дітками вистояли. Мені здається, на нашому шляху зустрічалися всі можливі проблеми.

Були періоди, коли крім «порожніх» макаронів, їсти не було чого. Щоб прогодувати дітей, часто я сама недоїдала. Але мені було все одно: аби діти не голодували.

Як би важко нам не було, я ніколи не просила допомоги у родичів. Мені не хотілося скаржитися їм, розповідати про наші проблеми.

Можливо, я помиляюся, але я дуже не хотіла показувати свою слабкість. Та й не було слабкості цієї. З ранку до ночі я працювала, а весь інший час приділяла дітям.

Мені вдалося поставити їх на ноги. Вони закінчили школу із золотими медаллями, подумати тільки! А потім самі вступили до університету і знайшли престижні роботи. Іноді мені здається, що наше життя – просто сценарій для якогось фільму. Але ж чудеса трапляються.

Зараз мої родичі дорікають мені, мовляв, я не дала дітям найголовніше – щасливе дитинство.

«Діти не знали, що таке фрукти і цукерки! Так, ми і самі жили скромно, але мішок картоплі же могли привезти. Твоя гординя заважала тобі все життя! » – до сих пір повторює сестра чоловіка.

Найсмішніше, що всі вони ніколи не цікавилися, як нам живеться. Після того, як пішов чоловік, ми практично втратили зв’язок. Ми з дітьми були ніби самі по собі.

А зараз вони заявляють, що допомогу треба було просити. Правда, боюся, що якщо б я прийшла до них за допомогою, потім до кінця життя була би їм винна.

Не знаю, може, я й не права. Але я впевнена, що зараз мої діти щасливі. Я виховувала їх хорошими і чесними людьми.

Хоча ми жили бідно, нас підживлювала любов, взаємоповага і тепло. І я дуже сподіваюся, що мої улюблені діти зможуть зберегти в собі все це. А родичі нехай і далі нарікають.

You cannot copy content of this page