– Надю, даси свої туфлі напрокат? Мені нема в чому заміж виходити. Пам’ятаєш мою бежеву сукню на шкільному випускному вечорі? Тепер вона буде весільною. Батьки ледь “нашкребли” на фату та обручки. Ну і весілля вдома відсвяткуємо, по скромному. Будуть тільки свої, – я чекала від подруги згоди.
– Звичайно, позичу. Я ж розумію. У тебе ось-ось дитина з’явиться. Далі тягти нема куди, — Надя винесла з іншої кімнати коробку з туфлями. – Бери на щастя. Запросиш на весілля?
-Ой, Надюшо, пробач, не запрошу. Батьки і так скоса дивляться на мене та Олега. Не збиралися вони видавати заміж вісімнадцяти річну доньку. Розпишемося тихо в РАЦСі. За святковим столом буду я з Олегом, мої батьки та мати Олега. Я потім забігу до тебе, відзначимо. Не ображайся, – мені було незручно перед найкращою подругою.
– Добре, Леро, я не ображаюся. Приходь після весілля з чоловіком. Побалакаємо, – Надя заметушилася на кухні.
Ми попили чайку і я пішла з омріяними бежевими туфлями.
…У день мого одруження все якось одразу не вдалось. Зачіска не виходила, наречений забув узяти паспорт. А мені вручив квітучі гладіолуси. Обіцяна машина із лялькою на капоті не приїхала. Довелося ловити першого-ліпшого водія. Усі нервували.
За святковим столом моєму новоспеченому чоловікові стало погано. Довелося Олега покласти на диван до іншої кімнати. Там він і проспав до ранку.
…З Олегом ми познайомилися у будинку відпочинку. Нам було по шістнадцять років. Олег відпочивав зі своєю мамою, я – з татом. Перша закоханість, перший поцілунок, перший дорослий дотик… Все було безневинно. У своєму особистому щоденнику я тоді написала – “Олег буде моїм чоловіком”.
Після будинку відпочинку ми продовжили зустрічатися. Олег приходив до мене у гості, я теж забігала до нього після або замість школи. Одного разу моя мама застала нас у ліжку. Ми з Олегом не помітили її раннього приходу з роботи. Олег миттєво одягнувся та втік.
– Що це було? – суворо запитала здивована мама.
– Нічого, – простодушно відповіла я.
– Це так ти готуєшся до випускних іспитів? “Розумниця”, – мама демонстративно вийшла з моєї кімнати.
…Через дев’ять місяців народилася моя дочка Даша.
Олег і я намагалися бути зразковим подружжям, турботливими батьками, хоч самі ледве вийшли з дитинства. Ми хотіли довести всьому світу, що ранні шлюби – це не завжди приречені та “провальні” .
…Даші було років п’ять, а ми з Олегом мріяли про її шикарне весілля, про дивовижне весільне вбрання. Нам не вдалося зіграти пишне весілля, а вже для доньки ніяких грошей не пошкодуємо, думали ми. Але життя розповіло свою казку.
Ми з Олегом після перегляду фільму виходили з кінозалу. Мене хтось гукнув. Обертаюся, мені махає рукою Надя. Я не бачилася з нею п’ять років. Відразу після свого весілля я зайшла до Наді, повернула їй туфлі. Ми весело побалакали і розійшлися. І ось зустріч. Надя покращала.
– Привіт, Леро! Знайом із чоловіком, – Надя лукаво подивилася у бік Олега.
Чоловік, дивлячись на Надю, весь засяяв, витягнувся , очей не відводив.
– Привіт, Надюшо! А ми з чоловіком в які віки вирішили в кіно сходити. Як ти? Заміж вийшла? – Зраділа я несподіваній зустрічі з подругою.
-Ні, не беруть заміж. Кажуть – надто красива. Потихеньку виходжу… – засміялася Надя.
На тому ми розбіглися.
– Сподобалася тобі моя подруга, зізнавайся, – того ж вечора я влаштувала чоловікові допит із пристрастю.
– Звичайна, – відповів із приховуваним вдаванням Олег.
А я, побачивши якусь зацікавленість чоловіка, вирішила з подругою порвати. Ні до чого мені незаміжні суперниці.
…Пролетіло ще років сім. Я знову випадково зустріла Надю в електричці метро. На цей раз я запросила подругу в гості.
Надя почала приходити до мене додому досить часто. Олег ніколи не заважав нашим дівочим посиденькам. Він йшов гуляти з собакою або дивився телевізор у сусідній кімнаті.
– Пощастило тобі з чоловіком, Лерко. Годує, дбає про сім’ю, любить тебе, – заздрісно зітхала Надя.
– Зізнаюся тобі, я покохала іншого. Хочу розлучатися з Олегом. У нашій родині криза, – шепотіла я подрузі.
– Ти Жартуєш? Як можна втратити такого “золотого” чоловіка? – Не повірила Надя.
– Уяви собі, можна. Питання вирішене. Вогонь кохання вже не розпалити. Іду, – я була непохитна.
– Уведуть твого Олега. Не пошкодуєш потім, Леро, – запитала Надя.
– Мені тепер байдуже. Я покохала до божевілля Андрія. Не повіриш, пила б його подих, – ділилася я потаємним із подругою.
Так сталося, що після цієї розмови ми не бачилися з Надею цілий рік. Я вийшла заміж за Андрія. Ми з ним винайняли квартиру. Донька Даша прийняла бік Олега. Вони жили вдвох у нашому домі. Я нічого не знала про особисте життя Олега. Нас пов’язувала дочка та все.
Через роки я і Даша помиримося. Не буде у доньки пишного весілля, як мріялося. Даша у цивільному шлюбі з добрим чоловіком.
Дзвонить моя непосидюча мама:
– Леро, Ти знаєш з ким зустрічається твій Олег?
– Не знаю і знати не хочу, – чомусь, у мені зіграли пекучі ревнощі. Я була впевнена, що Олег після розлучення зі мною, жорстоко страждатиме і втратить сенс життя.
– Я часто бачу Олега з твоєю найкращою подругою. Ідуть під ручку, мене не помічають. Голубки щасливі, – мама смакувала, хотіла мене зачепити словами.
Вона всіляко перешкоджала моєму розлученню з Олегом. Умовляла одуматися. Але хто ж слухає поради? Мене неможливо було переконати.
У мене все перевернулося від маминих слів.
Як це? Найкраща подруга “підібрала” колишнього чоловіка! Напевно, було легше, якби Олег покохав незнайому мені жінку. І тут я пригадала запозичені у Наді туфлі!
Не можна одягати, носити чуже взуття. Погана прикмета . При цьому ти приміряєш долю господині взуття чи даруєш своє. З того часу ніколи не купую і не приймаю в подарунок ношені речі, взуття.
Олег звозив Надю до Парижа і … незабаром розлучився з нею. Доньці Даші поскаржився, мовляв, Надя надто багато хоче, висуває непомірні вимоги.
Олег одружився з жінкою-колегою. Він обожнює свою Тоню.
Надя до цього дня незаміжня, у пошуку захмарного щастя.
Я та Андрій нещодавно повінчалися. Для такої важливої події були куплені обручки, сукня, костюм, чоловічі та жіночі туфлі. Все нове, з бірочками.