Олексій, мій чоловік – людина з широкою душею. Любить нашу дочку, допомагає по дому, працює щосили, щоб ми нічого не потребували. І мене теж любить, зрештою! Ми його теж любимо і всіляко намагаємось йому це довести.
Познайомились із ним ми близько 11 років тому. Тоді він жив у селі з мамою. Дорослий хлопець під 30 років. Мене підкорило його неабияке здоров’я, відкрите обличчя і світлі чисті очі.
Самі знаєте, яке життя у селах: безробіття, туга. Але мій Льоша не сидів склавши руки і не дружив з місцевими вульгарними мужиками.
Я як «міська фіфа» довго не могла зізнатися собі, що мені подобається цей кучерявий красень. Мої думки займала кар’єра, клуби, нові знайомства та оновлення карти коктейлів у місцевому барі. Починати такі стосунки було складно. Але я все ж таки спробувала.
За півроку Льоша почав жити в мене. Ну як, у мене це була квартира моїх батьків. Але вони вирішили переїхати у село, на господарство.
Вони самі, будучи корінними містянами, не надто раділи переїзду: догляд за тваринами та віддаленість від супермаркетів давалася їм погано. Але зрозумівши, що так буде краще для їхньої доньки, якій уже стукнуло за 25, вони ухвалили це рішення. Хоча я завозила їм продукти не рідше ніж раз на 2 тижні.
Ще до нашого весілля Льошина мама досить непрозоро натякала, що непогано б і їй місто подивитися і трохи комфортно пожити. Мовляв, чим вона гірша.
Я завжди тільки жартувала і вигадувала якісь фантастичні причини, чому все-таки ні. На той момент цього вистачало, а я взагалі вважала, що це у неї жарти.
Вже після весілля вимоги свекрухи почали сильно бути схожими на ультиматум.
«Я житиму у вас і крапка!».
А треба сказати, що квартира у нас була трикімнатна і, в принципі, місця вистачило б для всіх. Але я знаю, що таке жити з батьками у дорослому віці. Додайте до цього не найкращі звички та манери та зрозумієте, чому я була настільки проти налаштована.
Льошку я якось навчила бути джентльменом, а з його матір’ю ніякі фокуси б не допомогли.
Так пролетіли 7 чудових років. Було все: і сварки, і мир, і мандрівки. Чоловік влаштувався на непогану роботу і фактично вже утримував мене особисто.
Я завагітніла і народила прекрасну дівчинку. Всю в нього, з величезними блакитними очима і кучерявим волоссям кольору сонечка.
Це нас зблизило ще більше. Ми допомагаємо моїм батькам, дочка росте, кар’єра чоловіка теж йде вгору. А кілька місяців тому знову почалися вимоги з боку свекрухи, щоб вона приїжджала та стежила за онукою. Але з цим і я чудово впораюся, помічники мені не потрібні.
Тоді свекруха зізналася, що знайшла собі чоловіка і хоче приїжджати до нього, але він сам винаймає кімнату і не може залишити її у себе. Тому було б непогано, щоб вона «навідувалася» тиждень через тиждень, заради, як вона висловилася, кохання. Тоді вже й Льоша став на мене коситися, мовляв, чому б не погодитись, вона ж старенька вже.
Дізнавшись про це, свекруха заявила, що дуже погано почувається і це вже рідний син повинен про неї піклуватися, як ви розумієте, у нас вдома. Адже він ще й на роботу має якось встигати. Коротше, справа наближалася до скандалу.
І цього разу вибухнула я: поставила ультиматум. Або свекруха забирає сина і вони живуть на орендованій квартирі (природно, це розлучення та поділ майна). Або все залишається як було, але раз на місяць, так і бути, нехай приїжджає до свого коханого. Хоча зрозуміло, що це дитячий садок якийсь.
Дізнавшись про це, свекруха посварилася із сином, мене назвала змією і тепер не бере слухавки близько місяця. У чоловіка почався аврал і поїхати до неї він не може.
Благає мене це зробити, нехай і з дочкою, але щоб я поїхала. А в мене жодного бажання їхати до цієї жінки немає. Тому що я бачу її хитрощі наскрізь.
Скажіть, це я така бездушна та безсердечна чи моя свекруха і справді маніпулятор на пенсії? Адже, як на мене, все дуже ясно, але Льоша зовсім іншої думки. Дурна ситуація, з якої я не можу виплутатися вже дуже довгий час.
