Сповідь свекрухи, яка не хоче йти на поступки своїй невістці, викликала в мене суперечливі емоції, і сміх і гріх, як то кажуть. Моя дочка вже одружена років 15, але спочатку діти жили на орендованій оселі, час був важкий, допомогти з житлом не могли ні ми, ні свати. Молодь виявилася жвавою і від пропозицій жити з нами відмовилися, вирішили окремо. Ну, окремо, так окремо, живіть хто вам не дає.
Минуло скільки часу, дочка в сльозах, виявилося, свекруха повадилася ходити до них, то приготує щось, то прибере, то погладить. Здавалося б, живи та радуйся, але дочка чомусь не раділа, чому б це? Так свекруха не просто так само все це робила, вона чітко вимовляла синові, що дочка не вміє, це не робить, а загалом господиня ніяка (на думку свахи). Дочка чоловікові скаржилася, а той тільки й казав: «це ж мама, вона якнайкраще хоче». Свекрусі дочка не суперечила, боялася стосунки зіпсувати, хоча, на мій погляд, псувати там не було чого.
Сльози сльозами, а робити треба було щось. І стала і я до них ходити, як свекруха до них, дочка дзвонить, і я приходжу. Свалення ж видно важко господарювати на два будинки, чого не допомогти хорошій жінці, тим більше недолік мій, що дочка погана господиня. І стало весело, тому що відверто знущатися з доньки я їй не давала, а реальних причин зробити зауваження у неї не було. Свекруха з упертості ходить, хоч видно, що я їй заважаю, ніс верне, але ходить.
Далі веселіше зять почав доньці висловлювати, що теща щось зачастила. На що дочка, навчена мною, відповіла: «Ну так мама ж хоче як краще, бачить же, як твоїй мамі важко, допомагає». Зять чоловік не дурний, свій комфорт цінувати вміє, зрозумів, що його матуся в будинку буде тільки в комплекті зі мною, і попросили нас зі свахою на вихід, мовляв, дякую вам батьки, але ми якось самі. Приходьте до нас у гості на свята, а так господарство ми самі.
Сваха, до речі, потім довго злилася, загрожувала перед тим, як піти моїй доньці (дочекалася, коли сина не буде поруч), що до онуків і на кілометр не підійде. Тільки ось сваха не знала, що я цю розмову чую, на що була неприємно здивована моєю відповіддю: «ось і дякую, отже, онуки в мене більше часу будуть проводити. Нічого, все, що не робиться на краще».
Час минув, сваху відпустило, там зараз другій невістці дістається. Але мораль розповіді така, що на будь-якого вовка є свій вовкодав. І ваша невістка нічого не втратила від того, що вона образилися та перестали до них ходити, тільки виграла.
