Крокуючи з роботи, Лера радісно наспівувала під ніс популярну пісню. Після зборів настрій у колективі був піднесеним: ще б пак, адже фінансовий директор оголосив, що підприємство йде з випередженням графіка, а договорів достатньо, щоб покрити всі витрати й отримати вражаючий прибуток!
Невеликий колектив складався з друзів Лери. Ще в інституті у них з’явилася ідея створення спільного бізнес-проекту. І вже на останньому курсі три хлопці та дві дівчини зареєстрували свою компанію.
Всі вони вклали дуже багато сил, часу і коштів. Але найбільше до старту компанії доклала саме вона, Валерія. Невисока, скромна, з копицею неслухняного рудого волосся, дівчина, мала бізнес-чуття. Її маркетингова стратегія та вибір діяльності компанії зіграли важливу роль у становленні фірми. Не обійшлося і без стартового капіталу…
Бабуся Лери залишила квартиру і вказівку: після відходу продати нерухомість і поділити на трьох. Гроші мали поділитися між двома доньками та однією онукою. Але Любов Василівна, мама Лери, вирішила прибрати спадок до рук, бо на грошики доньки мала певні плани.
– Ну що, Лерочко, ти ж пам’ятаєш, як ми мріяли про дачу? – говорила єлейним голосом мати, коли всі питання зі спадщиною було вирішено.
– Не ми, а ви з татом, – поправила її дочка, не відриваючись від графіків і розрахунків на моніторі комп’ютера.
– Так ми ж сім’я. Купимо затишний будиночок і будемо збиратися у вихідні, друзів запрошувати! Шашлики смажити!
Лера з дитинства не любила такі збіговиська. На яких зазвичай усе закінчувалося сварками між родичами.
– Ні, мамо, вибач. Я в цьому участі не братиму. У нас із хлопцями проект.
– Який проект?! Що може бути важливішим за сімейне благополуччя?
– Та що ти з нею взагалі розмовляєш? – у кімнату увійшов батько Лери, Євген Сергійович. – Тебе! – він вказав пальцем на Леру, – ніхто не питає! У певний момент ти переведеш гроші, куди скажемо. На цьому все.
Із батьком у Лери були складні стосунки. Євген вважав, що сина має виховувати батько, а дочку – мати. Сина не було, тому в житті Лери він не брав жодної участі. Навіть про день народження доньки, він завжди дізнавався від дружини.
– І не смій сперечатися, а то візьмуся за тебе! Живеш на всьому готовому… Ти нам винна! – прокричав розчервонілий Євген Сергійович і, стукнувши кулаком по столу, пішов.
На очах у Лери навернулися сльози. Вона ніколи нічого не просила. В інституті вчилася на бюджеті.
– Ось бачиш, що ти наробила? Засмутила батька, а в нього тиск.
– Добре. Я віддам вам гроші. Тільки через чотири місяці. Поки шукайте дачу.
– Я поговорю з твоїм татом. Думаю, він погодиться почекати.
Після цієї розмови дівчина розпочала реалізацію проекту. Вона зважилася і запропонувала свій спадок як плату за оренду приміщення і на закупівлю основного обладнання.
Команда взялася за справу. Хлопці були кмітливі та везучі: вже через місяць їхня фабрика отримала перше серйозне замовлення. А через чотири місяці була отримана сума, яку вклала Валерія.
Доходи зростали, але ніхто в компанії не шикував і не дозволяв нічого зайвого. Усі буквально жили на виробництві, і незабаром важка праця почала приносити плоди. Валерія змогла заробити те, що витратила.
– Ну як? Твої батьки купили дачу? – запитала Марія.
– Шукають ще. Я обіцяні гроші віддала, сподіваюся, їм це принесе щастя. Батько вічно злий, а мати залежить від його настрою.
Дівчата сиділи в їдальні орендованої під виробництво будівлі.
– Так, батьки – це важливо, але й про себе не варто забувати.
– Зараз для мене головне – робота, я хочу заробити на квартиру, – мрійливо сказала Лера.
– А я машину хочу! – відповіла Марія.
– Думаю, наші мрії скоро стануть реальністю.
Того самого дня, коли Лера наспівувала пісню після зборів…
– Лерочка! Привіт, моя люба! А ми тебе чекаємо, за стіл не сідаємо. У нас привід хороший є.
Лера навіть завмерла від несподіванки. Додому вона завжди приходила в один і той самий час, але мама ніколи в житті так її не зустрічала.
– Іди мий руки, я твоїх улюблених їжачків насмажила.
– Привіт, донечко! – вийшов у передпокій Євген Сергійович.
Дівчина ахнула: батько ніколи не вітався і на привітання не відповідав.
Вони сіли за стіл. Валерія відчувала незручність. Начебто потрапила на вечірку, де немає знайомих людей.
– Як справи на роботі? Як ваш, як його… стартап? – видавила Любов Василівна.
– Працюємо потихеньку, – обережно відповіла Лера.
Євген Сергійович хрюкнув у тарілку, а мати продовжила, косо на нього подивившись.
– Чули про ваші успіхи, адже ми теж не тільки телевізор дивимося. Стежимо за інтернетом. Ти молодець. Хорошу роботу знайшла.
– Я не знайшла її, мамо. Я одна з тих, хто створив це підприємство, – з ноткою гордості відповіла Валерія.
– А я завжди казав, що ти далеко підеш! Ну тобто, не говорив, але думав, – жваво заговорив батько.
Лера мовчки колупалася в тарілці.
– А чого це ми просто сидимо? Євген, налий нам по келишку! У нас же свято!
– А що святкуємо? – здивувалася дівчина.
– Ми знайшли будинок мрії! Зараз ми тобі все покажемо, – заметушилася Любов Василівна.
Вона швидко прибрала тарілку з їжачками, які Лера так і не встигла спробувати.
Мати поставила ноутбук і почала показувати фото заміського будинку. У ньому було два поверхи. Меблі. Усі комунікації підведені. Доглянута ділянка і кована альтанка, обплетена виноградом.
– Ось це краса! Вітаю! Прекрасний варіант. Але це зовсім не схоже на дачу. Та й вартість вища.
– А навіщо нам курник, коли в нас дочка – власниця великої компанії! Ти просто додаси трохи, і до кінця місяця можна переїхати.
– А з чого ви взяли, що в мене є гроші?
– Так тітка твоя давно спостерігає за вашими справами в інтернеті. І інтерв’ю твоє бачила. Ось і доповіла. До речі, у них скоро дитинка буде, і вона попросила списочок тобі передати. Пелюшки, сорочечки, на візочок. Скину тобі пізніше.
– Просто бухгалтеру відразу перешліть, а секретар нехай закупить! – з важливим виглядом і набитим ротом пробурмотів Євген Сергійович.
– Немає в мене секретаря, – з розгубленим виглядом промовила дівчина. Вона була приголомшена напором матері і швидкістю видаваної інформації.
– Що ж ти за директор такий? – хмикнув батько.
– Я піду до себе. Дякую за вечерю. – Лера піднялася.
– То нам вносити аванс? Там знижка пропаде, якщо до кінця тижня не оплатити, – крикнула мати.
– Я не знаю, у мене стільки грошей немає, – відрізала Лера і спробувала піти…
– Стояти! – Закричав батько. – Тебе ніхто не відпускав! Що за неповага! Коротше, або ти додаєш нам на цей будинок, або в цій квартирі можеш більше не з’являтися і на частку в ній так само можеш не розраховувати! Усе! – Він стукнув по столу кулаком, – Ми оплачуємо аванс, а до кінця місяця ти оплачуєш залишок!
Лера коротко кивнула і пішла до себе.
Вона не могла сперечатися з батьком. Боялася його ще з дитинства.
З того дня Валерія стала несхожа на себе. Усміхнена й енергійна дівчина, готова всім допомогти і ніколи не сумує, була замкнута і непривітна.
– Що відбувається, подруго? – розпитувала Марія на обіді.
– Ось думаю, де грошей до кінця місяця зібрати.
– А чого? Знайшла квартирку?
– Батьки вирішили купити будинок.
– Я бачу, ти не дуже рада цій обставині?
– Не знаю. Будинок надто вже шикарний. А ціна для такого будинку мала, але для нашого бюджету навпаки, висока. Не знаю, як пояснити батькам, що я не можу дати їм стільки грошей.
– А тобі навіщо все це? Може, час від батьків відліпитися? Хочеш, у мене можеш пожити.
– Ні, дякую. У них крім мене і немає нікого. Хто про них подбає, якщо що?
– На відстані подбаєш. Ми з хлопцями в будь-якому разі тебе підтримаємо.
Розмову перервав телефонний дзвінок. Лера взяла слухавку.
– Привіт, люба племінниця! – пролунав голос тітки.
– День добрий.
– У нас завтра з дівчатками посиденьки о дванадцятій. Ти ж не забула, що ми плануємо дитинку. Так от, вирішили обійтися без подарунків. Грошима беремо. Ти приїдеш?
– Завтра робочий день…
– Не зможеш? Нічого страшного, – не дала їй закінчити тітка, – я зараз номер картки тобі пришлю! Туди пересилай! І не скупися, підтримай майбутнього братика, або сестричку! Ну все, бувай! – сестра матері поклала слухавку.
Лера дивилася перед собою і не розуміла, як так вийшло, що вона всім винна? Почуття самотності почало опановувати її.
– Леро… Не бери близько до серця. – Марія накрила руку подруги своєю і посміхнулася. – Ходімо, у нас є цікавіші справи. Треба придумати новий принт до колекції майок.
– Ходімо.
У компанії близьких друзів, у душевній, хоч і робочій обстановці, Лера відчула, що не одна. Хандра відступала, і Лера прийняла рішення.
Мати зателефонувала тільки через тиждень.
– Ти де пропала?
– Я в Марії живу.
– Дістав тебе наш татко? Ти не ображайся. Ось переїдемо в новий будинок, там ти з ним узагалі перетинатися не будеш! До речі, мені сестра дзвонила, сказала, що ти їй грошей обіцяла, але так і не надіслала. Негарно виходить.
– Я нічого нікому не обіцяла, – холодно відповіла Валерія, – і в новий будинок я з вами не поїду.
– Ну нічого страшного, будеш у гості приїжджати. Так навіть краще. Ти не забудь тільки гроші підготувати. Аванс ми вже віддали. Ти пам’ятаєш, скільки потрібно?
– Я більше не дам вам грошей. Самі, будь ласка, вирішуйте це питання, ви ж дорослі люди. Я вам свій спадок подарувала. Ось ним і користуйтеся.
На іншому кінці трубки повисло мовчання, а через секунду пролунало шипіння:
– Ах ти змія! Як за чужий рахунок жити, так це нормально! А коли стала гроші лопатою гребти, мама з татом не потрібні стали?! Батько тобі голову відверне! Та я від тебе…
Валерія відключила виклик і заблокувала номери батьків і тітки. Усередині все вирувало, але вона перенесла енергію в роботу, і вийшов класний дизайн для підлітків, які протестували проти домашнього аб’юзу. Ця колекція стала найпопулярнішою в історії фабрики…
Лера жила в подруги ще кілька місяців. А потім змогла взяти в іпотеку квартиру: також друзі допомогли, та й фірма приносила дохід.
Увесь цей час Євген Сергійович, проклинаючи весь рід людський і, зокрема, доньку, намагався додзвонитися до продавця будинку, писав заяву в поліцію. Телефон абонента був вимкнений. Листування в месенджері видалено. А в інтернеті не було ні сліду від оголошення про продаж того самого, ідеального будинку, який, як виявилося, існував тільки на картинці…
