Історії про кохання

Як зберегти мир у родині, якщо свекруха каже, що ти пусте місце

Я вийшла заміж у 19 років за Андрія. Була в нього закохана до безтями. Зустрічалися ми півроку, потім зіграли весілля та почали жити у його батьків. Я тоді не розуміла, що зробила фатальну помилку. Розповім про випадок, який перевернув усе моє життя.

У той час я працювала і вчилася, вдома з’являлася, щоб перевести дух: поспати пару годин і перекусити. Вкотре після нічної зміни на виробництві я повернулася додому. Відрізала собі шматок хліба та налила чаю. Цього дня настав час збиратися на навчання, тож я поспішала. Свекруха зі своєю дочкою мовчки косилися на мене, сидячи на кухні, навіть не привіталися. Тільки я була на своїй хвилі і не помітила їхніх кислих обличь.

У обох був звичний вираз обличчя, варто мені опинитися в полі зору. У свій час я намагалася жартувати, але потім зрозуміла, що мої жарти викликають тільки нотації. Причому всі невдоволення передавалися моєму чоловікові. Він дивно реагував на це.

Взагалі, відколи ми побралися все наче з ніг на голову перевернулося. Вже за два тижні спільного життя Андрій став поводитися як чужа людина. Думка матері та сестри виходила на перше місце, а я в їхній родині була як п’яте колесо у возі. Ці думки промайнули в моїй голові, коли я побачила незадоволені обличчя.

Коли повернулася з університету, Андрій був удома. Я здивувалася, бо він мав працювати цього дня у другу зміну. Я побачила, як вони з мамою та сестрою сиділи на кухні і щось обговорювали. Як тільки помітили мене, одразу замовкли. Від цього видовища у мене почався істеричний сміх, я не могла зупинитися, з очей бризнули сльози. Потім почула свекруху:

“Ну що, домовились? Бери, отже, кредит”, — Андрій зібрався та пішов. Мене усі відкрито ігнорували.

Я поцікавилася, навіщо пристойна сума грошей знадобилася терміново. Я спитала не просто так, адже ми збиралися винаймати житло. На що свекруха мені заявила:

“Шпалери вже набридли, треба їх поміняти”.

Через сльози я сказала, що ми з Андрієм хотіли з’їхати.

Цього разу свекруха слів не підбирала: “Заткнися. Ти тут пусте місце”.

Ця фраза визначила моє майбутнє у цьому будинку. Я зібрала свої речі та повернулася до мами. За кілька років я зустріла чоловіка, від якого народила двох дітей. Відносини з його матір’ю склалися добре, ми живемо окремо, а свекруха підтримує мене у всьому.

Перший шлюб я згадую рідко. Той період життя багато чого мене навчив. Я щаслива, що мама не стала мене засуджувати і прийняла назад до рідного дому. Впевнена, що я вчинила правильно. Не треба терпіти знущання та образи на свою адресу. Людина завжди має вибір, головне — не перекладати відповідальність за своє життя та рішення на інших.

Вам також має сподобатись...