Якось їх мама попросила їх приїхати через проблеми зі здоров’ям. Але ні у брата, ні у сестри не знайшлося на це часу…

Негідні спадкоємці, на жаль, бувають не тільки в драматичних серіалах. Чи то це винне виховання, чи то внутрішній стрижень недостатньо міцний. Але деякі діти не горять бажанням допомогти батькам, коли їм це потрібно.

При цьому за собою вони не відчувають абсолютно ніякої провини. Але найчастіше першими біжать отримувати спадщину. Особливо якщо йдеться про якісь відчутні фінансові вигоди.

А на справедливі зауваження збоку про якусь справедливість чи совість вони, як правило, абсолютно не реагують. Совість у цей момент наче засинає. Як же так виходить? Я досі не знаю, але мої родичі виявилися саме такими.

Є серед моїх багаточисленних родичів брат і сестра. Вони з дитинства конкурували між собою. Молодший брат намагався самоствердитися за рахунок того, що почувався чоловіком у домі.

Старшенька постійно хитрувала і залишала брата в дурнях. Це було невинне дитинство у звичайній, середньостатистичній родині. У якій мама і тато любили своїх дітей, а діти любили своїх батьків.

Подорослішавши, дівчина поїхала вчитися в інше місто. За цей час вона стала старшою ментально і точно знала, чого домагається. Вона хотіла знайти гідного хлопця і досягти успіху в кар’єрі.

В рідному місті домогтися цього було не так легко. Тож потрібно було побільше думати про майбутнє і прагнути до нього. У 22 з хвостиком вона вийшла заміж. Хлопець із гарної сім’ї. Без шкідливих звичок. Красунчик.

Якраз те, чого вона й хотіла. Тепер справа за успішною кар’єрою. Навчання проходить добре, попри свій відносно малий стаж, вона досягла великих успіхів. Все йшло до того, що вона очолить свій відділ.

Потрібно було тільки трохи ще попрацювати. Через місяців 10 вона дізналася про вагітність. Успішно народила і пішла в декрет. Її професія такого не прощає, і всі знання молодого фахівця стали незатребуваними вкрай швидко.

Молода мама повністю перетворилася на домогосподарку, отримала “сміховинну” депресію і повністю зосередилася на вихованні дитини. Так минуло багато років. При цьому її чоловік постійно зраджував.

Через стрес вона набрала зайву вагу, а чоловік захотів розлучення, і вона залишилася зовсім одна. Тільки в той момент вона згадала про батьків. За цей час вона жодного разу не зверталася до них за порадою і не допомогла.

Їй було соромно, але все ж таки наважилася до них зателефонувати. Її ж брат із самого дитинства не прагнув до навчання. Його більше цікавили всякі хлопчачі штуки – спорт, машини, кіно.

Так тривало доти, доки він не випускається зі школи. Тоді він зустрів дівчину – мрію всього його життя. Їхні стосунки до весілля проходили як стосунки двох хороших друзів, тож, живучи разом, вони не відчувають жодних труднощів чи негативу. Між ними панувала любов і злагода.

Хлопець влаштовується на непогану роботу, єдиний мінус якої – час. Він мало бачився з коханою, не кажучи вже про батьків, але альтернатив не було. Якось їх мама попросила їх приїхати через проблеми зі здоров’ям.

Але ні у брата, ні у сестри не знайшлося на це часу. На жаль, ситуація виявилася занадто поганою. На похорон вони теж не  прийшли, але пізніше щиросердно перед усіма вибачилися.

Але в них обох знайшовся час прийти на процес оголошення спадщини. Не те щоб ішлося про якісь казкові гроші, але брат із сестрою пояснили свій прихід тим, що раз уже на похороні не склалося зустрітися, то хоча б тут…

Заповіт був дуже коротким, але ємним. Не було вступу, прощальних слів чи чогось подібного. Йшлося про будинок. І те, кому він дістанеться. І воля покійної була гранично зрозуміла. Єдиним спадкоємцем стала невістка.

З тією лише умовою, що нерухомість має залишатися за нею, без переходу до чоловіка, або вона може її продати третім особам, але ніяк інакше. Виявилося, що вона єдина, хто доглядала за свекрухою, хоча її не просили.

Двоє рідних дітей були занадто зайняті своїми життями. Ось вона й вирішила, що виконала свій обов’язок перед дітьми, виростила їх. Свій обов’язок вони не виконали, тому хоч тільки невістка отримала своє.

“Спадкоємці” довго доводили один одному, хто з них менше завинив. Але вони лише стрясали своїми криками повітря. Не дивно, що їх спіткала така доля. Адже, як відомо, карма працює завжди.

You cannot copy content of this page