Я народилася в звичайній сільській родині, без особливих фінансових можливостей, але зате з купою братів і сестер. Мої батьки працювали з ранку до ночі, намагаючись прогодувати всю нашу ораву з 5 осіб: братиків і сестер різного віку.
Одяг взагалі не викидався, всі доношували друг за другом, поки речі остаточно не перетворювалися в лахміття, а шкільні підручники потрапляли до наймолодших вже в такому стані, що складно було щось прочитати, адже іноді в книзі бракувало більше половини сторінок. З іншого боку, сільська школа і не вимагала якихось особливих знань, а вчителі були в курсі, яка ситуація в родині того чи іншого учня.
Мені, можна сказати, пощастило. Я була середньою за віком і виходило так, що особливого попиту з мене не було, як з старших братів, а й сприймали мене більш серйозно, ніж молодших сестричок.
Тож я працювала менше і на навчання у мене було більше часу. Я навіть встигала щось розповісти молодшим по шкільній програмі, тож і школу закінчила з відзнакою.
Коли мені стукнуло 17 років, батько, який все життя пропрацював на свіжому повітрі, захворів і пішов від нас. Лікарі сказали, просто вигорів.
Я, якщо чесно, зовсім не була здивована: ми не бачили його тижнями, жарт чи спати по 3-4 години на добу, постійно працювати у полі або допомагати сусідам з технікою? У когось золоті руки, а хтось непогано на цьому заробляє …
Ще через 3 роки ситуація була така. Брати, троє, всі як один пішли служити. Двоє пішли моряками, а наймолодший в прикордонники, захищати спокій нашої Батьківщини. Сонечка, молодша сестричка, поїхала до Фінляндії на роботу. Так там і залишилася, шукати чоловіка. Та й взагалі їй подобалося там.
Я ж, в свою чергу, переїхала в місто і вже рік як жила разом з чоловіком старшим на 9 років. Мама залишилася одна на господарстві, але їй допомагали сусіди, а ми намагалися послати їй трохи грошей кожен місяць, хто скільки міг.
Не хочу сказати, що у нас з Григорієм була любов або якийсь особливий зв’язок. Швидше співжиття, засноване на дружбі і взаємоповазі.
Йому було погано без мене, а мені було не досить комфортно без нього. Не те, щоб він був якимось мільйонером, далеко не так. Але трикімнатна квартира і машина все-таки багато для такої провінціалки, як я.
Ми достатньо довіряли одне одному і обговорили питання щодо дітей ще на етапі залицянь. Я не дуже вже про це турбувалася, як власне і Григорій. Поживемо побачимо.
Через деякий час захворіла моя мама і почалися проблеми. Чоловік (а хто він мені, якщо не цивільний чоловік), був категорично проти, щоб вона переїжджала до нас. Навіть незважаючи на те, що кімнат-то було більш ніж достатньо. Ми лаялися, кричали одне на одного вперше в житті. Загалом, рівновага була порушена.
Зрештою, він погодився тільки після того, як я пообіцяла, що піду від нього жити назад до матері в село і він мене більше не побачить. Потім, коли він прийшов з квітами щоб помиритися, я жартома заявила, що у мами є кіт і йому точно у нас сподобається. Гриша тоді прямо розтанув, адже котів він любив дуже сильно. Вирішено було забрати маму до нас, поки їй не стане краще.
Але потім все стало набагато гірше.
Минуло пару місяців, і мама стала відчувати себе набагато краще. Самі розумієте, за вікном пандемія, я дуже боялася. Але і не виганяти ж її назад ось так прямо відразу.
Крім того, я скучила, і незважаючи на Гришине незадоволене сопіння, мені було приємно перебувати поруч з рідною і самою близькою людини.
Тільки мама ж прожила все життя в селі і робота для неї – життя. З самого ранку починається прибирання, прання і готування. Пральна машина ігнорується повністю, так само як і пилосос. Їжі в холодильнику стало стільки, що навіть кіт Борька вже не справлявся, стільки з’їсти зможе хіба рота солдатів … Ну самі розумієте.
Інтимне, перепрошую, життя зійшло нанівець, адже прийти в нашу кімнату мама може на будь-який шурхіт або чих, був би привід. Ну і не треба забувати про виховання, в якому простота на першому місці.
І почалися розмови про онуків, про роботу, а чому Григорій не працює, як належить мужику 24/7 тощо. Зізнаюся, спочатку він це все намагався терпіти, але одного разу мене не було вдома. З роботи його зустріла мама, накривши на стіл, як годиться: на сімох. Потім вона налила йому чарку, чокнулась і запитала прямо: а не імпотент чи той часом? З того разу він змінив ставлення до тещі раз і назавжди.
Якщо Гриші не подобався запах з каструлі, в якій щось варилося, він її виливав. Викинув пару відмінних тазиків для білизни через вікно, аргументуючи це тим, що в його будинку є пральна машина. Навіть обіцяв викинути кота, хоча було зрозуміло, що це не серйозно. Я спробувала їх помирити, але все було марно.
Тепер особисто у мене з’явилася величезна проблема: Гриша сказав, що якщо я не заберу свою матір з його квартири, то можу приєднатися до неї і жити в селі як раніше. Так, це шантаж, але по-іншому він не витерпить. І мені належить зробити вибір самостійно.