Я молода, блондинка, і я архітектор. У мене своя бригада, я будую будинки та керую ремонтами квартир.
Щоразу, зіштовхуючись із шахраями та тупицями я думаю, що бачила все, але ні.
Я люблю свою роботу, але психологічно складно. І справа не тільки в тому, що ти перевіряєш усе, знаходиш спільну мову із замовниками, робітниками та підрядниками, працюєш із кошторисами та постачальниками, а в тому, що ти молода жінка.
Чоловік колись почув, як я вмію матюкатися, здивувався. Коли якась із подруг сказала таку річ.
Каже: “Ой, піду на курси дизайну і буду дизайнером інтер’єрів”, – хочеться погладити по голівці це безневинне створення і пошкодувати.
Якщо хтось із друзів починає ремонт, я не ходжу до них у гості, бо будь-яке чаювання закінчується консультацією.
Мене б давно накрили нерви, якби поряд не було чоловіка та сина. Вони золото, а будинок — фортеця, завжди добре.
Іноді хочеться кинути все це і піти в затяжний декрет, але як здорово спостерігати, як після тебе залишається якісний будинок, в якому завжди затишно, або замовники пишуть, як вони задоволені і як добре все вийшло. Дякуємо всім, хто вислухав людину, яка любить і ненавидить свою роботу.
