Чоловік трохи нижчий за мене зростом, але раніше я цьому не надавала значення, але останнім часом стала ловити себе на думці, що я постійно порівнюю його з чоловіками своїх подруг і майже завжди не на його користь.
В однієї подруги чоловік високий стрункий красень, в іншої добре заробляє, або може приготувати обід, як у сусідки. Нічого подібного про свого чоловіка я сказати не можу, і мене це дуже засмучує останнім часом.
Одягатися нормально він теж не любить, звичний одяг джинси і футболка, лише іноді зможу вмовити одягнути сорочку, коли йдемо в гості. Я вже навмисне на народження чоловіка, дарую йому гарний одяг.
Та навіть це не працює – він так і висить у шафі, майже новий. Зате мені робить постійно зауваження, що я тільки й витрачаю гроші, що на одяг. Мені дуже прикро, бо хочеться якоїсь уваги з його боку, набрид його егоїзм.
Допомоги ніколи не дочекаєшся, сидить за комп’ютером і нічого не бачить і не чує, йому так зручно, або перед телевізором дивиться футбол. Сваритися не хочеться, а те, що я без настрою, він не помічає або не хоче помічати.
Іноді дзвонить, що після роботи затримається, з друзями поспілкуватися, а я, значить, маю знову провести вечір сама. Якщо у вихідний я хочу з’їздити до своїх батьків, довго доводиться просити поїхати разом, хоча в них нормальні стосунки.
Поки він погодиться, настрій зіпсовано і цілу дорогу не розмовляємо. Простіше було поїхати самій. Живемо разом лише п’ять років, а таке враження, що п’ятдесят, і встигли вже набриднути одне одному.
Забула вже, коли востаннє зізнавався у коханні. Може, він думає, що для мене це неважливо, що я маю здогадуватися, хоча люблячий чоловік так себе не поводить.
Якщо щось плануємо, то правильно тільки те, що він вирішив і переконати майже неможливо. Мені це починає набридати, але що робити я поки що не знаю.
Про розлучення я, звісно ж, не думаю, та й дітей він любить, намагається заробити, щоб вони ні в чому не мали потреби. Чекаю моменту поговорити відверто, може він нарешті зрозуміє мене.
