Зустрілися вони випадково, на фудкорті.
Сашко купив собі величезний набір, заставив увесь стіл крильцями і картоплею і з задоволенням наминав усе це за обидві щоки. Було нудно, і він витріщався на всі боки, спостерігаючи за іншими відвідувачами, яких було чимало, незважаючи на робочий день.
У нього скасували пари, от він і пішов сюди, не хотілося обідати в університеті, де він досі нікого толком не знав.
У школі в них був дружний клас, і вони досі багато спілкувалися, списувалися в чаті, зустрічалися у вихідні. А в університеті всі були нудні, йому й не хотілося особливо з ними знайомитися.
Ось і зараз, помітивши симпатичну дівчину, він сфотографував її і відправив у загальний чат із підписом “зацініть яка красуня”. Але однокласники всі були на парах, і тільки Борька лайкнув його фотку, але нічого не написав.
Тим часом дівчина встала, залишивши на столику практично недоторкану картоплю, і пішла до ескалатора.
Сашко розчаровано видихнув – міг би познайомитися, але не встиг.
І в цей момент він помітив, як хлопець, який, здається, навчався в паралельній групі, злодійкувато озирнувся і схопив пакетик із картоплею, залишений дівчиною, і почав жадібно її поглинати.
Сашку стало дуже соромно, ніби це він доїдає за кимось картоплю, і він поспішно відвернувся.
Чомусь цей епізод не виходив у нього з голови, і ввечері Сашко розповів про це Каті.
– Я не зрозуміла – ти чого ніс корчиш? – насупилася вона. – Вважаєш, мабуть, що це соромно? Сашко, якщо наші батьки всім нас забезпечують, це не означає, що всім так пощастило.
– Так нехай іде працює! – зметнувся Сашко. – Це ж огидно їсти за кимось…
– Будеш голодний – і не таке зробиш, – стояла на своєму Катя. – Ти взагалі знаєш, що таке справжній голод?
Сестра була молодша за нього на два роки, але він завжди вважав її розумнішою і розважливішою, здавалося, вона з’явилася на цей світ із закачаною бібліотекою в мозок і попередньо встановленою системою цінностей.
Тож він вирішив обміркувати ці її слова і дійшов висновку, що він і справді ніколи по-справжньому не відчував голоду – чого-чого, а їжі в їхньому домі завжди було вдосталь, і найкращої.
Наступного дня він вирішив нічого не їсти. Взагалі, він хотів не їсти дня три, тільки пити воду, вирішивши, що так зможе осягнути справжнє відчуття голоду, але вже до обіду першого ж дня зрозумів, що це буде не так просто, як йому здавалося – їсти хотілося страшенно!
Він насилу дотерпів до вечора, слухаючи вперте бурмотіння свого скривдженого живота, і вперше за останні кілька років ліг спати рівно о десятій вечора.
Уранці він снідав з таким апетитом, що навіть тато, який зазвичай не помічав нікого і нічого, звернув на це увагу.
Того дня й обід у їдальні здався йому надзвичайно смачним. “І це я всього день нічого не їв”, – з подивом подумав він.
– Слухай, а ти знаєш он того хлопця? – запитав він у старости Марії перед лекцією з історії, на якій збирали одразу кілька груп.
Марія ковзнула поглядом по рядах і уточнила:
– Івана, чи що? Знаю, звісно, а що?
– Та просто… Знайоме обличчя, не можу згадати, де його бачив, – збрехав Сашко.
– Ми в одній школі вчилися, – пояснила Марія. – Я взагалі здивована, що він вступив, він навчався абияк, половину уроків пропускав. Там сім’я така, не дуже. Ну, неблагополучна. Ти тільки нікому не кажи, – спохватилася вона.
– Ні, ти що, навіщо це мені.
Сашко завжди був трохи схильний до певного донкіхотства, тому зараз раптом вирішив – він має допомогти цьому Івану. Але як йому допоможеш, не купити ж йому обід, це буде якось занадто в лоб. Тут потрібно щось більш елегантне, і він звернувся по допомогу до Каті.
– Подружися з ним, – запропонувала вона. – А там уже зрозумієш, як можна допомогти.
Порада була гарна, але як її здійснити, Сашко не знав. Допоміг йому випадок – на фізкультуру вони теж разом ходили, і він вдав, що забув кросівки, а потрібно було нормативи здавати.
– Ти все вже? – без натяків запитав він у Івана. – Не позичиш кросівки, а то я свої забув.
Кросівки у Івана були такі дешеві й рвані, що Сашку навіть страшно було уявити, як він у них бігатиме, але робити нічого, добре хоч розмір один.
– Гаразд, – розгубився Іван і простягнув йому кросівки.
У чужих кросівках, які йому все ж стискали, нормативи він здав не дуже. Зате з’явився привід поспілкуватися з Іваном, і він не забув ним скористатися.
Звісно, вони не відразу подружилися, але за кілька тижнів Сашку вдалося затягнути Івана із собою на обід. Ось що дивно – чужу картоплю він зі столу тягав, але Сашку довелося його вмовляти півгодини, щоб той погодився з’їсти хоча б бургер. Він не знав, що намагатися допомогти – це так непросто.
Тут йому знову допоміг випадок – на той час вони вже іноді спілкувалися на перервах між парами або прогулювали разом історію. І ось Сашко побіжно згадав гру і Іван раптово відгукнувся:
– А я теж граю. Нечасто, щоправда, але граю.
– Серйозно? – здивувався Сашко. – І що ж ти раніше мовчав?
На цьому тлі їхня дружба якось зміцніла, і тепер йому іноді вдавалося нагодувати Івана обідом або підкинути йому нормальні кросівки під виглядом, що йому вони замалі.
Іван все одно неохоче приймав від нього допомогу, але став більше про себе розповідати. Про те, що насправді він підробляє кур’єром вечорами, але гроші всі забирає вітчим, про батька, який був дуже хорошою людиною і пішов з життя рано, від інфаркту, а мама не змогла цього пережити і стала вживати.
Розповідав він і про те, що вітчим не проти підняти на матір руку, тому піти з дому Іван не може.
Сашко був у шоці від усіх цих розповідей. Але ж йому здавалося, що це в нього проблеми з батьками: обидва вони надто багато працювали і зовсім не цікавилися дітьми, все життя вони з Катею були на няньках та репетиторах, забезпечені всім, крім батьківської уваги.
А тепер він зрозумів, що в його житті все не так погано.
– А пішли до мене в гості? – одного разу запропонував він. – Ти казав, у тебе компа немає, а треба реферат робити – можемо в мене скачати й роздрукувати.
Він і раніше кликав Івана, але той не погоджувався. А тепер раптом погодився.
– Ось і добре! – зрадів Сашко.
Він дуже собою пишався, уявляв, як одного разу, років через тридцять, на якомусь ювілеї, Іван скаже: ” Дякую моєму другові Олександру, він завжди так підтримував мене, як ніхто інший на цьому світі”.
Батьків удома, звісно, не було, але була Катя, яка відразу почала метушитися і годувати їх вечерею. Тут уже Івану не вдалося відкрутитися – Катерина від них не відстала, поки вони не з’їли все до останньої крихти.
Вони швидко завантажили потрібний реферат, а потім дивилися кліпи й обговорювали ігри.
Сашко і сам не помітив як, їхня шкільна компанія трохи охолола – чат затих, зустрічі стали більш рідкісними, тож мимоволі він дедалі більше спілкувався з Іваном, і, оскільки настала зима, дедалі більше часу вони проводили в нього вдома.
– Ти підеш на Новорічний бал? – поцікавився одного разу Іван дещо нервово.
Про бал Сашко чув, але йому це було зовсім нецікаво.
– Та ну, там же кликати когось треба, а я не знаю кого, – відмахнувся він.
Хтось вигадав, що на бал потрібно приходити парами, прямо як у Гаррі Поттері, а Сашку це здавалося відвертою дурістю.
– А я хочу піти, – зізнався Іван.
– Так? Ти вже запросив кого-небудь?
Обличчя у Івана стало пунцовим, і він випалив:
– Я Катю запросив.
– Яку Катю? – не зрозумів Сашко.
З того, як Іван мовчки на нього дивився, Сашко раптом зрозумів – та це ж він про його сестру говорить!
– Ти з глузду з’їхав? – накинувся він на друга. – Вона ж ще дитина!
– І що? – насупився Іван. – Я ж не заміж її кличу, а на бал.
Сашко хотів сказати, що знає він, чим закінчуються ці бали, але тільки стиснув кулаки і втупився в друга – слова застрягли в нього в горлі.
Коли Іван пішов, він накинувся на сестру.
– Нікуди ти не підеш! – заявив Сашко. – Зрозуміла?
– Ти, чи що, мені заборониш? – холодно відповіла Катя.
– Так, я. Я поки що твій старший брат. А тобі шістнадцять років.
– Майже сімнадцять, взагалі-то.
– Неважливо. Ти ще маленька, зрозуміла? І взагалі – він тобі не пара! Ти що, не пам’ятаєш, з якої він сім’ї?Катя втупилася на нього так, немов брат сказав щось іноземною мовою.
– Сашко, – тремтячим голосом запитала вона. – Іван начебто твій друг чи як?
– Який він мені тепер друг! – в серцях випалив Сашко. – Я йому довіряв, допомагав завжди, а він он як мені відплатив!
– Та як він відплатив! – по щоках сестри побігли сльози. – Він нічого такого не зробив, ми навіть не цілувалися!
Від однієї думки, що це могло статися, у Сашка стискалися кулаки – вона ж зовсім дитина!
– Я скажу мамі, – безапеляційно заявив він. – І вона заборонить тобі йти.
Катя кинулася у свою кімнату і ридала так гірко, що йому навіть стало її шкода. Але нічого, поплаче, і все мине.
Він розповів не тільки мамі, а й татові про те, що Катя сплуталася з хлопцем із неблагополучної родини, батьки заборонили їй іти на цей бал. Катя кричала, ридала, грюкала дверима – такого з нею ніколи не було!Спеціально для сайту Stories
– Запізнілий підлітковий вік, – зітхнула мама.
З Іваном Сашко більше не розмовляв, демонстративно проходив повз нього, немов і не було кількох місяців дружби. І на бал, звісно, він не пішов – сидів удома і стежив, щоб Катя не втекла.
Сестра з Сашком не розмовляла, і йому дуже не вистачало її мудрих порад. Кілька разів він підходив до її кімнати, поривався постукати, але рука не піднімалася.Спеціально для сайту Stories
Він тільки на хвилинку відволікся – пішов до туалету, ну а як без цього? І коли вже виходив, почув стукіт дверей, що зачинялися.
Сашко кинувся слідом, але не встиг – ліфт уже спускався донизу, а поки він збігав сходами, сестра встигла вибігти з під’їзду.
У тихих пластівцях снігу, що падав, Сашко побачив дві фігурки, які бігли від будинку. Вони трималися за руки і, здається, сміялися.
Сашко дивився на них і не розумів – що він зробив не так? Чомусь стало дуже сумно. Він розвернувся і пішов назад у квартиру. Там було тихо і порожньо. У кімнаті сестри пахло парфумами.Спеціально для сайту Stories
