Про сільські сім’ї зазвичай кажуть, що вони дуже дружні. Мовляв, люди, які виросли разом у доволі складних умовах, просто зобов’язані все життя любити й підтримувати одне одного, але на ділі це далеко не так. Навпаки, щойно вік дає змогу обрати, як жити, сільська молодь прагне якнайшвидше залишити рідні місця і натомість улаштуватися десь від них подалі.
Я була молодшою дитиною в сім’ї, тож мені довелося залишитися з батьками. Старша сестра рано вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка. Потім їхня сім’я переїхала за кордон, і ми перестали підтримувати спілкування. Ще в дитинстві вона постійно скаржилася на те, що їй одній завжди доводилося няньчити мене і брата. І ще вона часто говорила, що терпіти нас не може.
Тож, запевняю, дружна сільська рідня не більше ніж популярний міф. Потім одружився брат. З ним у нас були кращі стосунки. Він, звісно, не найрозсудливіша людина, яку я знала, але за що я його любила, то це за те, що він завжди говорив правду і легко міг мене підбадьорити. Знав мільйон анекдотів на пам’ять, за що його й поважали друзі та односельці.
Він одружився другим, але наречену до хати не привів, а натомість сам переїхав до неї жити. Він поважав чесну працю. Тому й заробляв мало. У селі груба сила в пошані, тільки оплачується низько. Кінь же все одно сильніший, а в нього зарплати зроду не було. Тож довелося моєму братові думати, як утримувати сім’ю. Тим паче що його дружина безкорисливістю не славилися.
У день, коли я вийшла заміж, брата не було в селі. Він поїхав на заробітки в іншу країну. Не те щоб мене зовсім не зачепив цей факт, але я розуміла, що по-іншому він би не зміг. Дружина завагітніла, а грошей, як завжди, було недостатньо. Тож я добре усвідомлювала, що ще одна рідна людина пішла з мого життя надовго, якщо не назавжди.
Добре, що хоч із чоловіком нас пов’язували взаємна любов і повага. Час минав. Я жила з чоловіком і батьками, а брат працював за кордоном. У якомусь портовому містечку він влаштувався вантажником. Допомагав завантажувати контейнери з рибою та морепродуктами. Постійно висилав дружині гроші, які йшли на будівництво їхнього майбутнього будинку.
Його дочка і моя племінниця росла як на дріжджах, але до нас у гості її не водили. Такий уже був характер його дружини. А потім, як грім серед ясного неба, від брата прийшло важливе повідомлення. Він сказав, що більше не може обманювати дружину, адже в нього з’явилася жінка, яку він кохає і з якою він тепер щасливий.
Дружина може забирати гроші, які він висилав, він навіть зобов’язується висилати ще для доньки, поки та не стане повнолітньою. Йому дуже соромно, але більше брехати він просто не в змозі. Відтоді його дружина навіть не проходила біля нашого будинку. Просто припинила спілкуватися, що особисто мене не турбувало, але батькам було важко не бачити онуку.
На той час я вже сама ходила з животиком. Тож можу сміливо заявити, що я, як молодша дочка, віддувалася за всіх. Тепер ось я горда мати трьох дітей. Ми досі з чоловіком разом і все ще кохаємо одне одного. Загалом у нас усе йде добре. Якби не одна проблема, що нещодавно з’явилася. Ну як проблема, швидше моральна дилема. Тиждень тому до мене приходив брат.
Я ледве його впізнала. Він дуже постарів і весь зсохся. Через постійне сонце його обличчя стало якимось зморщеним і було все в плямах. Зрозуміло, що ця недуга в нього виникла не через шкідливі звички. Це, до речі, мене дуже тішило, бо я хвилювалася, що так далеко від села він просто зіп’ється. Брат, як і раніше, багато років тому, багато посміхався і навіть жартував.
Але наприкінці розмови його обличчя вже не могло приховувати весь той внутрішній смуток, що накопичилася в нього за тривалий час. Виявилося, що жінка, яку він покохав, померла. Важка хвороба, вилікувати б не вийшло. Дітей у них не було. Колишня дружина навіть не пустила його на поріг, а донька просто в обличчя сказала, що не хоче його знати.
Ось він і прийшов до мене. І зізнався, що йому самому залишилося недовго. Але наостанок він би хотів побачитися з рідними людьми, попрощатися і попросити вибачення, за те що ось так зник із нашого життя. Ще він вручив мені коробку з перемотаними пачками грошей. Грошей, які він збирав усе життя. Там було тисяч 20 євро або близько того.
Він сказав, що витратити їх не зможе, а для моєї сім’ї вони зайвими не будуть. Я навіть не стала відпиратися, бо бачила, що в нього просто не вистачить енергії зі мною сперечатися. Він пішов, і я зовсім не знаю, де він зараз, але саме цього він і хотів. Усе, що в мене від нього лишилося, – це теплі, гарні спогади і ціла купа грошей.
Але через ці величезні кошти мені досі не по собі. Хоч племінниця вже виросла і знати батька в неї немає жодного бажання, напевно, хоча б частина цих грошей по праву належать їй. Чи варто мені віддати їй цю готівку або ж залишити собі? Брат прийшов саме до мене, це правда. Але напевно йому просто було не по собі від того негативу від колишньої дружини та доньки.
Можливо, з часом він би змінив своє рішення? А в мене якраз є куди ці гроші вкласти, і дістати їх назад я вже не зможу. Чи варто мені піти до колишньої дружини брата і все їй розповісти? Зізнатися, не дуже хочеться. Так, напевно, буде чесно. А чесність у наш час – це найголовніше. Чи може все ж не треба?
