Чоловік Алли був викрит у нечуваній невірності.
Жінка на день раніше повернулася із відрядження. Вона застала чоловіка зненацька, коли він напівроздягнений ретельно застеляв ліжко в їхній спальні. А найкраща подруга на кухні готувала каву у її пеньюарі!
Класика жанру! Розлучення було негайним.
Подруга назавжди видалена з усіх контактів. Алла не стала з’ясовувати ніяких подробиц. Є вина – буде й покарання. Виставила чоловіка з речами за двері, синові заборонила спілкуватися з ним. Тоді Аллі не було й тридцяти.
З того часу минуло понад десять років. Алла встигла захистити спочатку кандидатську, потім докторську дисертацію.
І у сорок років стала доктором філологічних наук. На ній була кафедра педуніверситету, якою Алла завідувала.
Її цінували як фахівця. Усі десять років жіночої самотності Алла не втрачала надії знайти гідного супутника життя. Вона вважала, що їй ще рано в’язати шкарпетки та вишивати хрестиком.
Претендентів на руку та серце вистачало. Але до берега душі ніхто так і не прибився.
Один залицяльник відразу після першого побачення покликав Аллу заміж. Грошей у неї зайняв (“Ми ж майже сім’я…”) і зник.
Другий кандидат шукав матір своїм дітям. Вдівець. Одразу запросив до себе в хату. Попросив Аллу приготувати смачну вечерю на його родину. Алла була готова до такого гарячого прийому. Вечерю приготувала, діток нагодувала. Їх було троє.
Повернулась додому, заплакала. Їй стало шкода тих дітей, їхнього батька. Він сам, як сирота. Але тягнути на собі всю цю низку Алла не змогла б. “Можливо, я егоїстка,” – виправдовувала себе Алла.
Варіантів з кожним роком ставало дедалі менше. І коли Алла вже зовсім зневірилася в марних пошуках, і хотіла поставити жирну крапку в цих історіях, на горизонті з’явився Він.
…Студент Вадим. Йому було 25 років. Він колись навчався у групі Алли. Вона була його викладачем. Після закінчення університету Вадим залишився у місті, відкрив невеликий бізнес.
Якось Алла заїхала на заправку заправити свою машину. Вадим виявився власником цієї заправки.
Розговорилися, згадали університет, посміялися. Вадим дав свою візитку Аллі. Мало що… І Алла стала раз на тиждень провідувати Вадима, а заразом – заправляти машину. Хлопець став надавати знаки уваги.
Запрошував до ресторану, на концерт, в кіно. Алла переживала і не вірила у щирість колишнього учня. Від будь-яких запрошень відмовлялася.
Але Вадим не відступав. Алла пам’ятала цього студента. Він відрізнявся від інших своїм прагненням до навчання та старанністю.
Сам він був невимовним красенем. Всі дівчата факультету оберталися, коли Вадим проходив повз, і зітхали йому вслід. Алла пригадувала, коли Вадим ще вчився, він подарував їй дере’яну скриньку. У тій скриньці лежала записка.
Прочитавши її, Алла почервоніла, потім зблідла. З гнівом порвала послання від Вадима на дрібні шматочки. Він написав – “Викладач Алло! Я Вас кохаю!”
Алла одразу вирішила, що це якесь глузування. Вона віддала скриньку в руки Вадима і втекла.
Наступного дня Вадим постукав до кабінету Алли:
-Алло Ігоривно, вибачте. Я не хотів вас образити. Ви мені дуже подобається.
Алла вибачилася:
– Добре, Вадим, йдіть в аудиторію. Зараз будуть заняття.
До кінця свого навчання Вадим не наближався до Алли. Тільки крадькома поглядав у її бік.
І тепер ситуація повторилася. Алла була збентежена. Прийняти залицяння чи відкинути? “Тепер я йому ніхто. Ми просто чоловік і жінка.” – міркувала Алла.І, нарешті, здалася.
…Почався швидкоплинний роман.
Перше побачення з Вадимом було незабутнім. Він зміг здивувати Аллу. Був ніжний, веселий, романтичний. Таких шанувальників Алла не зустрічала. Різниця у віці анітрохи не заважала. Алла могла бути смішним дівчиськом, а Вадим – дорослим чоловіком.
Алла була на сьомому небі від щастя. Вона вперше відчула себе бажаною жінкою. Загорілося кохання – не згасиш…
Вадим не кликав Аллу заміж. Він збирався повертатися до рідного міста. І проти волі сім’ї йти не наважувався. Його мати була категорично проти такої різниці у віці, нав’язувала йому знайому дівчину двадцяти років.Її звали Марина. Вона із порядної родини.
Та Алла і не наважилася б їхати зі своєї квартири, покинути столицю,роботу.
Як залишити сина, маму? Ні, це неможливо. Сім’я Вадима навряд чи прийме стару наречену .Вона це розуміла і прийняла.
І тому Алла вирішила всю свою невитрачену ніжність та любов віддати Вадиму . А там як буде.
“Скільки мені ще бабиного щастя залишилося? Крихітки. Любитиму цього хлопця скільки дозволить нам час.
Всі були проти них,проти їх відносин.
Мати Алли була категорична:
– Доню! Навіщо тобі цей хлопчик? Тобі б чоловіка старшого за тебе,мудрого, спокійного. Я ніколи не дам вам свого материнського благословення! Твій колишній чоловік пороги оббиває! Все ходить за тобою. Хіба ти не помічаєш? Вибачила б ти його. А? І зажили б. Адже син у вас! – голосила мама.
– Мамо, Діма мені зрадив! Ти забула? – відбрикувалася Алла.
– Господи! Та він уже сто разів покаявся! І потім, ти сама винна. Зі своїми дисертаціями зовсім мужика закинула. А коли чоловік без нагляду, за ним будь-яка баба полюватиме. Та й він особливо перебирати не стане, – не вгамовувалася мати.
– Ну чому ж ти, матусю, мого батька не вибачила? Він теж каявся.
– Ну, Ти, дочко, і порівняла! По-перше, твій батько пішов, не чекаючи на твоє народження. По-друге, він прижив на боці трьох дітлахів, потім повернувся подивитися на тебе. Навіщо він мені з трьома “хвостами”? Та й чи могла я забрати батька у трьох дітей? Ні! А твій Дімка ходить десять років. Чекає, коли покличеш. Артем його дуже любить, – закінчила своє викриття мама.
– Ох, мамо, не збираюся я заміж за Вадима. Стара я для нього. Чекаю, коли він перший залишить мене. Сама не зможу. А там, подивимося… – задумливо промовила Алла.
– Ех, доню! – зітхнула мама.
…Через три роки Вадим попрощався з Аллою. “Буду на зв’язку з тобою, кохана,” – тільки й сказав.
Алла була готова до такого результату подій. Але все ж таки стало нестерпно гірко віддавати Вадима молодій Марині.
На прощання, Вадим подарував Аллі ту саму дере’яну скриньку, з якої все і почалося. Цього разу в ній лежало незвичайна обручка у формі двох янголят. Вони тримали діамантове серце.
– Моє серце я залишаю з тобою, Алло, – Вадим палко поцілував Аллу.
Він поїхав до своєї родини в Мукачево.
…Через рік Вадим надіслав в смс весільне фото з підписом :”Моя дружина Марина.”Ще через рік: “Мій синочок Андрій!”.
Коли Алла дивилася на ці “звіти” про особисте життя Вадима , у неї не було ні краплинки ревнощів. Не радував сумний погляд нареченого. Значить сумує . Може, досі кохає? Хоча…
Казка скінчилася. Сторінку перевернуто. За цей час син Алли теж одружився і привів до будинку невістку. У молодих народилася дочка.
Алла вибачила (може, просто пошкодувала) колишнього чоловіка. Діма діяв через тещу. А, мама змогла вагомими доводами вмовити Аллу примиритися з чоловіком:
-Він давно усвідомив свою провину. Та й хто з нас без гріха? Не кожній людині під силу вберегтися від спокуси та пристрастей.
…Алла та Діма живуть однією родиною. Намагаються не розлучатися. А ще Алла закінчила курси з в’язання. І тепер в’яже внучці шкарпетки з визерунками.
В серці назавжди залишився Вадим, проте вона розуміла, що склалося все так ,як повинно було скластися.
