Історії про кохання

З обличчя воду не пити, тільки пізно це зрозуміла

Ми доволі таки забезпечена сім’я, я вже 3 роки як заміжня, а от мій брат ніяк не міг визначитися зі спутницею по житті.

Не те щоб за ним бігали дівки табунами, але разом з тим, дівчата були, красиві, розумні, та всі якісь не такі, як на мене не достойні мого Руслана, мого улюбленого братика.

Одного разу Руслан покликав мене і мого чоловіка на вечерю, ми доволі часто зустрічалися по вечорам, коли на це була можливість і час.

І тут Руслан з порогу обіцяє нас познайомити з кимось цікавим. Такого бажання показати нам свою дівчину в нього не виникало ніколи, а тут сам, не довелося випрошувати.

Вона вийшла. Звичайна така дівчинка, блондинка, без особливого шарму чи чогось оригінального, якась вона надто проста як на мене.

Ми з чоловіком і сказали Руслана про це відразу. Він тільки посміявся з нас. Вечір пройшов добре, але мені не давало спокою те, що раніше Руслан таких дівчат не обирав, а тут сіра мишка.

Потім ми поїхали у відпустку і заодно у відрядження по роботі, повернулися з чоловіком через 3 місяці. Юлю ми ледь впізнали.

Вона виглядала так само скромно, але вже була доглянута. Без зайвих “цяцьок” золота та айфона, вона була як з модних обкладинки.

Поки хлопці вийшли на балкон, я спитала в неї в чому секрет. Єдине що вона сказала “в коханні”. Руслан так старався для неї, що це стало видно неозброєним оком.

І мені приємно, що тепер в нашій сім’ї є ця скромна, чесна і дуже красива дівчина. Хочу сказати всім, хто як я любить робити упкреджені висновки – з обличчя воду не пити. Але якщо людина гарна в середині, то її зовнішня краса відкриється також.

Вам також має сподобатись...