У мене є подруга, наша дружба триває протягом п’яти років. Вона чудова людина, і я рада, що ми з нею познайомилися. Ми довіряємо одна одній секрети, потаємні думки, ділимося хвилюваннями, радісними подіями.
Однак невдовзі між нами почали виникати й сварки. Можу себе охарактеризувати, як людину прямолінійну та категоричну, моя подруга навпаки ж, м’яка, вразлива, боязка.
З огляду на свій характер під час конфліктів я почала «гнути» свою лінію, ображатися на неї, змушувати її відчувати себе винною. Коли вона залишається сама, вона переживає, накручує себе, у мене такого немає.
Через пару днів я приходжу до тями від гніву, отриманого під час сварки, мені стає соромно, і я біжу миритися і вибачатися. Бувають випадки, коли вона мене ображає, але все це зводиться до того, що я пояснюю, чим вона мене зачепила.
Вона ж розуміє чим і починає плакати, а я її заспокоюю. Можливо, у нас хворі стосунки. Востаннє сварки вона запропонувала мені припинити дружити, розійтися.
Причина – я тиран, придушую її, вона боїться слово мені сказати проти, вже як півроку вона перестала ділитися зі мною, перестала вважати мене своїм близьким другом.
Зі сказаним я згодна, у мені це є, на жаль, я не можу змінити це в собі. Я у скрутному становищі, що робити далі я не знаю, з одного боку вона вже півроку мовчала, коли я їй «душу відкривала», і мені стає ніяково від цього.
З іншого боку нас дуже багато пов’язує, у нас спільна робота , друзі, а може нам варто відпустити один одного. Я прийшла до думки, що не можу впоратися із цією проблемою сама.
