17 років тому Новий рік я зустрічала з мамою. Хлопець, з яким зустрічалася, не привітав і навіть відключив телефон. Настрою ніякого. 1 січня приїхав у гості двоюрідний брат із дівчиною, посиділи. І вони почали збиратися в гості до його рідного брата із сім’єю, покликали і мене туди.
Коли приїхали, там уже збиралася компанія: сусіди, друзі. І був серед них Він – 38-річний красень, але з дружиною. При Його появі проскочила думка, що шкода, що він одружений. Потім ми поїхали додому, але Він нас проводив і поцілував мою руку, серце мало не вискочило з грудей.
Минуло три дні, і приходить СМС з пропозицією зустрітися. Я багато думала, але подружка порадила, побачитися – не означає, що буде продовження. Потім було листування і все-таки зустріч, після якої я вже не могла думати ні про що, і ловила себе на думці, що починаю закохуватися.
Так ми почали зустрічатися у вихідні або коли в нього виходило. Мама ні про що не здогадувалася, але за кілька місяців про моє існування дізналася його дружина, і почалися дзвінки, погрози, нескінченні нерви. Він віджартовувався, але весь час говорив, що кохає, а дружину не може кинути.
Річ у тім, що вона налаштує дітей проти нього, і доведеться все ділити, у Нього не залишиться нічого. Я вірила. Він періодично йшов жити до своєї мами, потім повертався назад у сім’ю. Причини були різні: діти хворіють, дружина в лікарні, але це був обман, як з’ясувалося пізніше.
Так ми й жили, мене відмовляли всі рідні, подруги: кинь, не псуй своє життя. Але я вірила, тільки Йому, що ми будемо разом. Дружина через півроку після початку наших стосунків зателефонувала моїй мамі і все розповіла. Для мами це був шок, і вона почала контролювати мене, в мої 21 рік.
Наші зустрічі тривали 2,5 року. Я вчилася в університеті. Зараз розумію, що це найстрашніші роки в моєму житті. Він почав ревнувати, звинувачувати в зрадах, навіть до викладачів ревнував, але до розлучення так і не дійшло. Аргументи були прості, з його точки зору – шкода залишати дітей.
За час наших стосунків Він мене так і не назвав Своєю, а коли скаржився на дружину, то називав її “Моя”. Це зараз я розумію, що була іграшкою в Його руках. Найгірше було попереду, коли Він чув чоловічий голос, то це означало для Нього, що я знайшла собі коханця, хоча навіть знайомиться з кимось не могла.
Коли я писала магістерську роботу, то ми бачилися все рідше і рідше, адже я почала розуміти, що вже й не горю бажанням із ним бачитися. Потім була зустріч, і дуже прекрасна ніч… Усе добре, але після цієї ночі я вже не хочу чути Його голос, і навіть бачити не бажаю.
Я захистила диплом, тож треба працювати, щоб все було чудово. Ще через місяць я дізнаюся, що при надії. Що робити? Він зателефонував, але я сказала, що вже не хочу жодних стосунків із ним. Думала, що приїде, захоче побачити, поговорити, але не сталося.
Вагітність проходила чудово, без токсикозів, втоми. Рідні не помічали, а я не знала. Якось приїхав брат із дружиною в гості, а через два дні мама запитала, чи не чекаю я дитину. Я все спростовувала, але прийшли вихідні. Сестра давай про те саме, і я розкололася.
На сімейній раді, вирішили – що вже нікуди не дінешся, будемо народжувати. Усі сподівалися, що дівчинка. Ще через два місяці об’явився Він хтось йому розповів, що я при надії. Я нічого не відповіла, стало боляче й прикро, що я віддавала всю себе Йому.
Так, я всю вагітність не бачила Його, тільки через місяць написав, що приїде поговорити з рідними. Минули дні – ні дзвінка, нічого… Не приїхав. Наприкінці січня, я народила прекрасну дівчинку, для себе. Усі були на сьомому небі від щастя, а Наш тато теж дізнався.
Через два дні в пологовий будинок мені приносять передачу від Нього, але я все повернула, навіть не дивилася, що там було. Двоюрідний брат усе віддав назад. За 2,5 роки від появи доньки, Він жодного разу не бачив її і навіть не дзвонив нам.
Знаю, що повернувся до дружини, і якщо не брешуть, то є ще одна дитинка. Я ні в кого не питаю, як Його життя. Можу сказати з упевненістю, що такий батько нам не потрібен. Сподіваюся, що зустріну того, хто заради мене житиме.
А що народила не шкодую, адже ніхто не замінить посмішки доньки, її перших кроків, слів любові й цього найкращого у світі слова “мама”. Коли йду з нею поруч, то відчуваю тільки гордість, що дала життя цій прекрасній дитині. А йому спасибі, що біологічний батько, без Нього не було б доньки.
Не знаю, але думаю, що якщо захоче коли-небудь побачити доньку, то не буду перешкоджати, тільки не хочу, щоб вона знала, хто Він їй насправді. А татом називає мого рідного брата, і він дуже радий, що в нього є така донька – у неї є тато.
