У мене було важке дитинство, мою родину не можна було назвати нормальною. Хоч батьки жили разом, але кожен був сам по собі. Мене виховувала бабуся.
Ми жили у трикімнатній квартирі. Одну кімнату мати здавала в оренду. Квартиранти надовго в нас не затримувалися, бо було брудно. У своїй кімнаті завжди слідкувала за чистотою, але у всій квартирі я не могла ні на що вплинути.
Моя мама звинувачувала мене у всіх своїх бідах. Через мене, виявляється, вона не ходила на роботу, моя поява зруйнувала її кар’єру раз і назавжди, і взагалі через мене завжди безлад в квартирі.
Ми не особливо ладнали, я намагалася не звертати уваги на її звинувачення, але спілкуватися нормально ми не могли. Я пішла з дому у 16 років. Спочатку жила у друзів, потім знайшла роботу та почала винаймати житло.
Хоч ми й жили окремо, я все одно намагалася допомагати мамі. В неї були величезні борги за квартиру, хоч і здавала її. Я двічі брала кредит, щоб перекрити всі заборгованості.
Я просила, щоб вона сплачувала комунальні послуги, але мама весь час тільки обіцяла і продовжувала збирати борги. У 23 роки я познайомилася з хлопцем.
Ми зустрічалися з ним трохи більше ніж півроку, коли виявилося, що я чекаю на дитину. Після цієї звістки хлопець зник, а я розгубилася і не знала, що робити. Сама я б не потягнула дитину та орендовану квартиру.
Подзвонила мамі, а та, на мій подив, сказала, щоб я переїжджала до неї. Мені здавалося, що мама змінилася, що тепер у нас все налагодиться. Перші два місяці все було ідеально. Ми іноді навіть розмовляли, чаювали.
До появи дитини я намагалася відмити квартиру, але мама не намагалася допомогти, їй було байдуже. Але я думала тільки про те, що я маю де жити. Я продовжувала ходити на роботу. Мати ж іноді купувала продукти і платила комунальні.
Потім виявилося, що вона живе у кредит і розраховує на те, що я віддам всі гроші за неї. Потім з’явилася дитина і все стало ще гірше. Мама знову здавала кімнату, а потім ще й собаку завела.
У цьому дурдомі у мене кілька разів пропадали гроші. На кухні постійно сиділи якісь мамині знайомі, коли я хотіла розігріти їжу. Я зрозуміла, що мама не зміниться, зібрала свої речі та поїхала з дитиною до подруги.
Я знайшла гарну роботу, знову винайняла житло. Збираюсь взяти квартиру в іпотеку. Дочка підросла, цього року пішла в перший клас. За ці роки мати жодного разу не поцікавилася, як у нас справи.
Тиждень тому вона зателефонувала зі звинуваченнями, мовляв, я не допомагаю їй. Вона не дуже добре почувалася, грошей у неї немає. А квартиру мама продала п’ять років тому та переїхала в однокімнатну.
Звичайно, всі гроші вона витратила і чекає допомоги від мене. Іноді мені не хочеться про неї зовсім думати, але я сама мама і розумію, що ми рідні люди. Але де була вона, коли допомога була потрібна мені? Хто винен, що вона така недолуга? Чому я маю вирішувати її проблеми?
