Я давно мріяла про свою квартиру. Іноді доводилося працювати на двох роботах, щоби відкладати гроші. Звичайно, я економила на всьому. Колеги по роботі вважали мене скупою: я звикла купувати одяг зі знижками та їсти їжу, яку приготувала вдома, а не ту, що продавали у їдальні.
Мені вдалося здійснити мрію через 10 років тяжкого життя в режимі економії. А потім життя почало налагоджуватися. На роботі мене підвищили, стосунки з моїм коханим стали теплішими. Ми жили порізно, але з покупкою квартири Олег став натякати, що настав час почати жити разом. До цього Олег жив із батьками, а я винаймала квартиру.
Коли я облаштувалась у своїй квартирі, то покликала Олега жити до себе. За місяць Олег зробив мені пропозицію. Я щиро вірила, що ця людина любить мене і хоче на мені одружитися. Ми почали готуватися до весілля, я була щаслива. А потім я побачила, що мій наречений почав дивно поводитися, він став мовчазним і задумливим, постійно був у поганому настрої.
Коли я запитала, що трапилося, Олег сказав, що живе на пташиних правах, що у моїй квартирі він не почувається господарем квартири. Я сказала, що він мій коханий чоловік і те, чиє це житло, не має жодного значення. Як я помилялася.
Олег почав наполягати на тому, щоб я прописала його у своїй квартирі, щоб він був повноправним господарем у будинку, а не просто людиною зі штампом у паспорті. За його словами, тільки так він може бути повноцінним членом сім’ї, чоловіком. Потім він узагалі вийшов із себе і заявив, що якщо я не перепишу на нього половину квартири, то весілля не буде.
З того часу я з побоюванням ставлюся до стосунків. Мені й самій непогано живеться. Я успішна жінка з власним житлом. Тільки зараз я почуваюся вільною та щасливою. Про серйозні стосунки я поки не думаю.
