Хочу поділитися історією, яка сталася з моїм чоловіком. У нас з самого початку відносини зі свекрухою якось пішли шкереберть, а тут ще й незапланована звістка про те, що я чекаю дитину.
Благо, в моїх батьків був будинок, який дістався нам від далеких родичів. Будинок не близько, так, на Закарпатті, але свій, з усіма комунікаціями, тому цей будинок було презентовано мені як весільний подарунок.
Я погано себе почувала, та і всю вагітність було мені дуже тяжко, тому вирішили швиденько розписатися, без зайвих шиків і веселощів, зібрали речі та переїхали в будинок.
Чоловік сповістив маму свою про наше весілля вже після того, як ми стали сім’єю, дав нову адресу і запросив в гості. Чого я тільки не чула за ці кілька днів по телефону.
І в результаті свекруха сказала вибирати вона, чи я. Чоловік звісно зробив правильний вибір, і вона відреклася від нього. З тих пір пройшло 10 років, у нас 3 діток, свій бізнес.
Тільки от мама мого Віті досі нас не пробачила. Одного разу я вирішила що досить цієї ворожнечі, наварила- нарекла різних смаколиків, зібрала дітей та чоловіка і подалися ми до Києва.
Зайти в квартиру було нереально. Там панували безлад і сморід. Чоловік дивився на мене благальним поглядом, а на маму очима, сповненим ненависті і нерозуміння того, що відбувається.
Вона почала його проганяти, і він пішов, ще мить я стояла розгублена, потім догнала чоловіка і прямо таки змусила забрати матір додому.
Ні на мить я не пошкодувала про своє рішення, адже вона стала для мене справжнім помічником і розрадою. І я закликаю всіх, щоби ніколи не сміли покидати батьків, ні при яких обставинах.
