Ми з Михайлом знайомі вже більше року і особливо ніколи не перетиналися в офісі. Однак останнім часом він став затримуватися біля кавомашини трохи довше. Завдяки цьому ми з ним час від часу почали розмовляти на різні теми.
Весь цей час він здавався мені швидше суворим і недоступним чоловіком. Але тепер, після того як він почав більше посміхатися і говорити зі мною як з другом, я почала відчувати до нього велику симпатію.
Нічого не було, не подумайте. Наше спілкування обмежується тільки роботою, і в ньому немає ніяких натяків. Та й я не маю наміру нічого робити. Після того як я зрозуміла, що Михайло мені подобається, я спробувала зібрати інформацію. Таким чином я з’ясувала, що у нього є дружина. А сім’ї я не руйную.
Кожен раз коли я його бачу, так і хочеться до нього притулитися і відчути тепло. Немов він гавань спокою в цьому світі ненадійності і метушні. Так дивно, адже він старший за мене на 10 років, а я віддаю перевагу ровесникам. Буквально нещодавно ходила на побачення. Невдало. Але хлопці мене запрошують, а значить я ще нічого.
Я навіть рада, що Михайло не дивиться на мене так, як мені того б хотілося. Почуття ніяковості псує всю романтику. Навіть уявну.
Єдине, що мене зараз дійсно турбує, це як би вести себе так, щоб про мене не подумали поганого. Щоб він не зрозумів моїх почуттів. Звичайно, є версія, що він уже в курсі (такі речі відчуваються інтуїтивно), але хотілося б підстрахуватися.
Переходити на холодне ставлення взагалі не варіант – ми працюємо разом. Але й надто милою теж бути не можна, відразу зрозуміє. Треба відволіктися, а я не знаю як. Подобається мені людина, і все. От би він зробив щось таке, від чого огидно стало. Але ж ні, він ідеальний. Що мені робити? Як мені бути?
