Історії про дружбу

Запросила колишню однокласницю пожити у себе і дорого заплатила за власну доброту

Як і багато її ровесників, Любов після навчання поїхала до міста влаштовувати своє життя. І в неї вийшло. Своя однокімнатна квартира і хороша робота були тому підтвердженням. Справжня гордість для всієї родини.

Зрозуміло, Любов ніколи не забувала про свій справжній рідний дім. Вона регулярно приїжджала до батьків у село, щоб провітритися після міського повітря.

Якось під час чергової такої поїздки до батьків її мати почала цікавитись квартирою доньки. Мовляв, чи знайдеться місце для однієї людини. На зустрічне запитання Любові про причину такого інтересу мати відповіла розповіддю про доньку подруги.

— Бачиш, у Нюрки Таня ніяк не може влаштуватися на роботу. Тут не беруть, то може хоч у місті хто візьме?

Любов досить добре пам’ятала Таню, адже вони були однокласницями. Хоч вони й не дуже дружили, Любові не було проблеми допомогти Тані. Зрештою, кожен заслуговує на допомогу знайомих. Тим паче, що час уже піджимав. Тані, як і Любові, має бути вже 32 роки.

На тому й вирішили, що Любов забере з собою Тетяну і дасть їй житло, поки та не стане на ноги. І доки нова сусідка шукала роботу, вона не цуралася і прибрати за собою, і чимось по господарству допомогти.

Це було цілком справедливо, адже Любов не брала плати і нічого не вимагала від Тетяни за житло. Десь за тиждень та таки знайшла роботу. Це було і добре, і не дуже.

Спочатку Любов не звертала уваги і намагалася ставитися з розумінням до колишньої однокласниці. З того часу, як Тетяна влаштувалася на роботу, вона перестала допомагати по дому і взагалі навіть забувала елементарний догляд за собою. З думкою про те, що людині поки що потрібно звикнути до нового життя, Люба домивала посуд за Тетяною.

Так минуло 2 тижні. Любов не думала, що її терпець урветься так швидко. А сталося все після відвертої розмови з Тетяною.

– Я, звичайно, все розумію. Але було б просто чудово, якби ти хоч трохи за собою прибирала.

— З якої радості? – З викликом запитала Тетяна. — Хіба це мій дім, щоб мені слід слідкувати за ним? Тут взагалі мого нічого нема. Тому я не вважаю, що щось винна.

Любов не кричала і навіть не підвищувала голос. Їй не хотілося витрачати свої нерви на цю людину. Тому дуже спокійним, але безапеляційним голосом вона промовила:

– Добре. Тоді тобі час шукати своє власне житло. З сьогоднішнього дня ти спатимеш тут, на кухні. Можеш нічого не прибирати, але щоб за 2 тижні я тебе тут не бачила.

Тетяна виїхала за тиждень. Вони з Любов’ю майже не розмовляли, а замість прощання жінки побажали одна одній удачі.

Зрозуміло, від Тетяни Любов так і не почула жодного слова подяки. Чомусь її це не здивувало. Хоча образа все ж таки була. Адже намагаєшся допомогти людині, а у відповідь нуль. Отак і допомагай колишнім однокласницям.

Ну нічого. Ось приїде Любов знову в гості до матері, їй буде що розповісти.

Вам також має сподобатись...