Завжди вважала, що в мене найкраща сім’я — батьки, що розуміють, і люблячий брат. Донедавна, поки не посварилася з братом. Ми живемо з ним удвох. Він старший за мене на 10 років. Ні разу не був одружений, я теж незаміжня. Конфлікти з братом бували, але дуже рідко, один-два рази на рік.
Здавалося, що в мене чудовий дбайливий брат. Завжди з машиною мені допоможе, вирішить питання із сантехніками. Тому жити з братом, чесно скажу, мені було зручно, та й за квартиру ми платили навпіл.
Щоправда, має складний характер: він дуже запальний, але швидко відходить. Ще він щодня під час вечері вживає міцні напої приблизно 0,5 л біленької. П’є він удома, один. До мене не чіпляється, не ображає. Під парканом не валяється.
Заробляє непогано. На даний момент будує будинок. Я давно змирилася з тим, що він залежний, але сам себе таким не вважає.
Нещодавно у нас буквально на рівному місці сталася сварка. Він розлютився і почав мене обзивати: що я тупиця, невдаха, що в 35 років я веду, на його думку, дивний спосіб життя, без мужика і роботи.
Мені стало прикро за те, що мене назвали дармаїдкою. За мене батьки жодної копійки ніколи не платили. У школі я добре навчалася, щоб здобути безкоштовну освіту і матеріально ні від кого не залежати. На 4 курсі, як тільки розклад дозволив, я стала поєднувати роботу та навчання.
Я завжди працювала і сама себе забезпечувала. Великих грошей не заробляла, але була незалежною. Я не виправдовуюсь, просто з дитинства було відчуття, що сім’я дуже бідна і що мені нема в кого просити матеріальної допомоги. Я боялася попросити грошей на сукню, яка мені сподобалася, не могла попросити велосипеда, хоча дуже хотіла.
Трохи більше як рік тому я втратила роботу. Пішла в стані моторошного стресу в нікуди. Довго намагалася відновитися психологічно: думки про роботу викликали в мене паніку, а коли відкривала сайт із вакансіями, то у мене тряслися руки. І тільки зараз у мене виникло бажання працювати. Зараз шукаю роботу, але не знаю, наскільки це затягнеться.
Мої гроші закінчилися вже за півроку «простою». Батьки платили за мою частину квартири та давали трохи грошей на їжу.
Але я пообіцяла, що коли влаштуюсь на роботу, гроші їм все віддам. У брата грошей не просила, він сам мені їх іноді давав. Їм я мало, грошей на їжу практично не витрачаю. Ілюзія про щасливу сім’ю, що розуміє, зруйнувалася після того, як мама прийняла позицію брата.
Коли в мене були гроші і я сама себе забезпечувала, то мене всі любили, але щойно я залишилася без грошей, у складній життєвій ситуації, то стала тягарем.
Виявляється, їхня допомога була «брехливою». Усім начхати на мій психологічний стан. Ніхто не розуміє, як можна чогось боятися і перебувати в стані стресу, і в прямому сенсі женуть мене працювати двірником, хоча в мене дві вищі освіти.
Я не білоручка: у мене був не дуже радісний період, коли я не могла знайти роботу за фахом і була змушена працювати на конвеєрі. Тоді я зрозуміла, чому потрібна професія та освіта, — щоб до тебе не ставилися як до «нелюдини і тупиці», як нас називала старша зміна.
Зараз мені прикро! Думала, що в очах близьких родичів я така вся самостійна, а насправді, як сказав брат, «за мною досі попу підтирають». Мій світ звалився. Підкажіть, як жити далі?
Марія, 35 років