Бабуся завжди хвалила мене та мого брата за те, що ми живемо дружно. У нас у сім’ї постійно сварилися і скандалили. І тільки ми з братом вміли триматися осторонь конфліктів.
Саме ми отримали у спадок від неї квартиру. Пам’ятаю, як вона розповідала про те, що не хоче, щоб її рідні скандалили через поділ майна. Спочатку ми з братом хотіли просто переїхати та жити окремо від батьків.
Але я вийшла заміж і переїхала до іншого міста, а брат залишився у рідному місті. Тож ми вирішили, що просто продамо квартиру та розділимо гроші. Оскільки брат був на місці, він пообіцяв з усім розібратися самостійно, щоб мені не доводилося витрачати час та гроші на поїздки.
Я повністю довірилася братові, адже причин сумніватися у його відповідальному ставленні до цієї справи я не мала. Але відколи ми вирішили продати квартиру бабусі, пройшов цілий рік, а покупців чомусь все не було.
Брат казав, що на ринку велика конкуренція, а наша квартира – не найвигідніший варіант. Але я розуміла, що житло тільки після ремонту і ціну ми виставили цілком адекватну. Тож мені здавалося дивним, що за такий довгий час квартирою ніхто не зацікавився.
Зрештою, мене втомили порожні відмовки брата. Коли ми зателефонували востаннє, я відчула щось недобре і вирішила зайнятися цим питанням самостійно. І передчуття мене не підвело.
Виявилося, що весь цей час він жив на своє задоволення і навіть не думав продавати квартиру. Коли я запитала, навіщо він мені брехав про те, що займається документами та пошуком покупців, він відповів, що сподівався на те, що я одного разу запропоную йому залишити квартиру собі.
Заявив, що я не маю потреби в грошах, то ж навіщо продавати квартиру. Мене така безвідповідальність брата просто вразила. Я й уявити не могла, що він може бути таким меркантильним.
Звісно, скандалу уникнути не вдалося. Змусити брата з’їхати я не можу, але й спускати з рук такі витівки не збираюся… Ось тільки, що робити в такій ситуації, я поки що не розумію.
